Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 334/1091/17
провадження № 61-29666св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), за участю третьої особи - ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки недійсним.
Позов мотивований тим, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено кредитний договір № 014/17-39/1720-34, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредитні кошти в сумі 46 900,00 дол. США для придбання квартири, процентна ставка 14 % річних, строк користування кредитом до 12 червня 2018 року.
На забезпечення виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між позивачами та банком був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Також між ОСОБА_1 і банком укладено договір поруки від 13 червня 2008 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2016 року поруку ОСОБА_1 за вказаним договором визнано припиненою.
Позивачі просили визнати недійсним договір іпотеки з тих підстав, з яких було визнано припиненою поруку ОСОБА_1, а саме через те, що іпотекодавці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були повідомлені про укладення додаткової угоди № 4 між ОСОБА_3 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", якою пролонговано дію кредитного договору до 12 червня 2028 року.
Позивачі звернулися до банку з пропозицією визнати з цих підстав договір іпотеки недійсним, однак банк відмовив у цьому, вказавши, що договір іпотеки буде діяти до повного виконання зобов`язання позичальником за основним договором.
Вважають, що відповідач і боржник укладаючи вказану додаткову угоду, діяли всупереч статті 19 Закону України "Про іпотеку", договір іпотеки не відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку", оскільки в ньому не зазначено зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання, посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання, що є істотними умовами, які повинен містити іпотечний договір.
Банком порушено вимоги пункту 3.1.6 договору іпотеки і не здійснено переоцінку предмета іпотеки, порушено пункти 9.3, 9.4 договору іпотеки і не дотримано норми частини четвертої статті 203 ЦК України щодо форми, в якій має вчинятися правочин.
Позивачі просили суд визнати договір іпотеки від 13 червня 2008 року недійсним в повному обсязі, скасувати накладену заборону на відчуження квартири, переданої в іпотеку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2017 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір іпотеки за змістом та формою відповідає нормам матеріального права, які були чинними на момент його укладення, статтям 572-577 ЦК України, статтям 1, 18 Закону України "Про іпотеку", і підстав для визнання його недійсним немає.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою та просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що боржник та банк уклали угоду про пролонгацію кредитного договору без відома та згоди позивачів; не провели переоцінку вартості предмета іпотеки; укладення додаткової угоди суперечить статті 19 Закону України "Про іпотеку".
У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 13 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено кредитний договір відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 46 900,00 дол. США на строк до 12 червня 2018 року для придбання квартири. Процентна ставка за користування кредитом складає 14 % річних.
Згідно з пунктом 1.1.3.1 кредитного договору виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечується іпотекою квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, ОСОБА_2
13 червня 2008 року між ОСОБА_1 і банком було укладено договір поруки №014/17-39/1720-34/1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язалася відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов`язань перед банком в повному обсязі таких зобов`язань.
На виконання пункту 1.1.3.1 кредитного договору між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 13 червня 2008 року № 014/17-39/1720-34/1, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, ОСОБА_2 в рівних частках.
30 січня 2009 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладена додаткова угода № 4 до кредитного договору від 13 червня 2008 року, відповідно до якої на період з 30 січня 2009 року до 29 січня 2010 року процентна ставка за користування кредитом складає 11 %, з 30 січня 2010 року встановлюється на попередньому рівні 14 % річних, а також було збільшено строк користування кредитом до 240 місяців і дата остаточного погашення кредиту 12 червня 2028 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06 вересня 2016 року, порука ОСОБА_1 визнана припиненою, оскільки установлення додатковою угодою до кредитного договору збільшеного строку кредитування без згоди поручителя збільшило обсяг відповідальності останнього.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.