Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 753/9947/16-ц
провадження № 61-38930св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 листопада 2006 року він передав ОСОБА_2 460 000,00 дол. США для укладення договору оренди землі площею 10 га на користь його компанії, а 26 січня 2008 року - 500 000,00 дол. США для оформлення відмови Інституту садівництва від земельної ділянки площею близько 10 га на його користь. На підтвердження факту передачі коштів відповідач видав йому дві розписки. Оскільки свої зобов`язання сприяти укладенню договору оренди земельної ділянки на користь компанії ОСОБА_2 не виконав і отримані для цієї мети кошти йому не повернув, вважає, що передана ним відповідачу сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на його користь. При цьому зазначає, що ще у серпні 2011 року з приводу неповернення відповідачем указаних коштів він звернувся із заявою до органів міліції, і щодо ОСОБА_2 порушено кримінальну справу, кримінальне провадження триває дотепер, відповідач приховується, а він не може повернути свої кошти. Вважає, що іншого способу повернути власне майно у нього немає.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача 9 838 056,80 грн.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт підписання розписки від 10 листопада 2006 року та відповідно від 24 січня 2008 року саме ОСОБА_2 та отримання ним від ОСОБА_1 значної суми грошей у доларовому еквіваленті, об`єктивно жодним належним та допустимим доказом, крім оспорюваної розписки, ані позивачем, ані його представником, не підтверджені. Розписка від 25 січня 2008 року, написана відповідачем, містить виправлення та дописки ОСОБА_3, а в оригіналі до матеріалів справи не додана. Зміст розписки не містить посилань на факт отримання коштів у позивача. Між сторонами мали місце інші зобов`язання фінансового характеру. Відповідно до відомостей в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, у кримінальному провадженні № 12012110030001649 від 22 грудня 2012 року про підозру у вчиненні кримінального правопорушення жодна особа не повідомлялась, тобто, перевірка за вказаною заявою фактично проведена не була, оскільки працівникам міліції не вдалося встановити місце проживання ОСОБА_2 та допитати його про передачу грошей. Рукописний текст розписки містить відомості про прізвище, ім`я та по батькові відповідача, його рік народження та номер паспорта, дату складання - 25 січня 2008 року, проте частина рукописного тексту дописана іншим почерком "Деньги получил совместно с ОСОБА_2 . Я ОСОБА_7 данную расписку подтверждаю - подпись - ОСОБА_7 24.01.08 г.".
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року заочне рішення скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 838 056,80 грн набутих без достатньої правової підстави. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що мета, з якою відповідач одержав кошти від позивача і про це зазначив у розписках, не дає підстав вважати, що між ними виникли договірні правовідносини, адже фактично відповідач зобов`язався лише сприяти укладенню договору між позивачем в інтересах його компанії та іншою особою, проте зазначене дає підстави вважати, що відповідач зобов`язався виконати на користь позивача певні дії, що з урахуванням положень статті 509 ЦК України дає підстави для висновку про те, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, у яких позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що право позивача на звернення до суду з вимогою про стягнення коштів, є таким, що підлягає сумніву. Суд самостійно змінив предмет позову із стягнення заборгованості на повернення безпідставно набутого майна. До спірних правовідносин не підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що відповідно до інформації веб-ресурсу МВС України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, вважається особою, яка переховується від органів влади, дата зникнення - 20 серпня 2011 року. Відповідач безпідставно зберігає надані ним кошти, внаслідок чого, на правовідносини, що виникли між сторонами поширюється положення глави 83 ЦК України, а саме стаття 1212.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що 10 листопада 2006 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 460 000,00 дол. США для укладення договору оренди землі площею 10 га між компаніями "Недачін і К" та ІААН ОСОБА_8, а 26 січня 2008 року - 500 000,00 дол. США для оформлення відмови Інституту садівництва від земельної ділянки площею (+) - (-) до 10 га на користь підприємств "Недачін і К" і "Просистем ЛТД".
02 серпня 2011 за заявою ОСОБА_1 щодо незаконних дій ОСОБА_2 слідчим СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві порушено кримінальну справу за ознаками скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.
22 грудня 2012 до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12012110030001649 внесено відомості про те, що у провадженні слідчого відділу Деснянського УП ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження за ознаками вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, досудове розслідування триває, жодній особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не повідомлено.
Таким чином, наявні підстави для висновку, що для правильного вирішення спору по суті необхідно встановити правову природу відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Нормативно-правове обґрунтування
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V . v . The Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
У вирішенні питання розподілу тягаря доведення суди мають застосовувати правила статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
У матеріальному законі передбачена правова можливість повернення майна, переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом пред`явлення вимоги набувачу, який не є стороною недійсного правочину, підстава набуття якого, а так само володіння яким (майном) згодом відпала в порядку статті 1212 ЦК України.
Такий підхід до оцінки спірних правовідносин відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, підстав відступити від якого щодо застосування норми права у подібних відносинах під час перегляду цієї справи Верховний Суд не встановив.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.