Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 363/2618/16-ц
провадження № 61-18451св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, в інтересах якої діє Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року у складі судді Войнаренко Л. Ф. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в інтересах якої діє Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 28 січня 2003 року між нею та ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_1 перейшла у власність вказана квартира. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. На момент підписання договору в даній квартирі була зареєстрована та проживала дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_2, яка власником квартири не була, на теперішній час в даній квартирі зареєстрована та продовжує у ній проживати. Зі смертю ОСОБА_3 припинилась підстава виникнення у ОСОБА_2 права на користування квартирою і вона користується належним позивачу житлом без правової підстави.
Ураховуючи наведене, просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2, виселити ОСОБА_2 з квартири без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 02 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту учинення відповідачами перешкод ОСОБА_1 у користуванні її власністю. Крім того, відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом, оскільки ОСОБА_2 постійно проживає у належній ОСОБА_1 квартирі з серпня 2000 року і іншим житлом не забезпечена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютого 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідно до статті 156 ЖК Української РСР, статті 391 ЦК України власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Узагальнені доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У квітні 2017 року Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради подав заперечення на касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у яких просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Указував, що посилання позивача на статтю 391 ЦК України є безпідставним, оскільки спірні правовідносини між позивачем та відповідачем склались не на момент смерті матері відповідача, а на момент укладення договору довічного утримання у 2003 році коли ще ЦК України ще не було введено у дію.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року справу № 363/2618/16-ц призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
19 квітня 2018 року справу № 363/2618/16-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу № 363/2618/16-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 28 січня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2, взамін чого ОСОБА_1 зобов`язується забезпечувати ОСОБА_3 житлом шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у відчужуваній квартирі, забезпечувати харчуванням, одягом, лікуванням, доглядом та необхідною допомогою, грошова оцінка яких складає 100 грн готівкою щомісяця, оплачувати квартиру, комунальні послуги за квартиру, абонентську плату за телефон та 70 кВт електроенергії, забезпечити організацію похорон та ритуальних послуг у разі смерті. Даний договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 лютого 2003 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
У спірній квартирі з 18 серпня 2000 року зареєстрована ОСОБА_2 - дочка ОСОБА_3, яка страждає на хронічне психічне захворювання, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 28 квітня 2011 року ОСОБА_2 визнано недієздатною, однак опіку над нею на час розгляду справи не встановлено.
Також встановлено, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод та виселення з належної їй квартири, в задоволенні якого рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2012 року, відмовлено у повному обсязі.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 405 Цивільного кодексу України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.