Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 760/7459/16-ц
провадження № 61-30592св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2017 року у складі суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Невідомої Т. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про захист прав споивача, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 09 жовтня 2014 року між сторонами було укладено угоду на виготовлення вікон та дверей, за умовами якої вона була зобов`язана, на вказані в угоді реквізити, сплатити вартість товару, а відповідач зобов`язаний виготовити вікна протягом двох календарних місяців з моменту отримання авансу. 09 жовтня 2014 року вона здійснила оплату в сумі 19 500 грн, що становить 50 % вартості товару. Вказувала, що вікна не виготовлені та не встановлені, а вона неодноразово зверталася до відповідача, проте останній посилався на труднощі з транспортуванням та виготовленням товару. Листом від 28 жовтня 2015 року та претензією від 30 січня 2016 року, які відповідачем отримано 05 листопада 2015 року та 05 лютого 2016 року відповідно, позивач просила відповідача повернути сплачені кошти, проте коштів так і не отримала.
Враховуючи вищевикладене та посилаючись на положення статтей 525, 526, 611, 865, 872, 1048 ЦК України, положення Закону України "Про захист прав споживачів" просила стягнути на свою користь з відповідача суму коштів в розмірі 225 577 грн 15 коп., що включає сплачені кошти за товар в розмірі 19 500 грн, пеню у розмірі 189 540 грн, інфляційні втрати в розмірі 10 739 грн 15 коп., 798 грн - три проценти річних та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
У вересні 2016 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь кошти в розмірі 36 270 грн 32 коп., враховуючи суму платежу за фактом виконаних робіт за угодою в розмірі 34 290 грн, з урахуванням інфляційних втрат за весь час прострочення з 28 жовтня 2015 року по 06 вересня 2016 року - 1 097 грн 28 коп., 3 % річних - 883 грн 04 коп., а також судові витрати.
Зустрічний позов мотивований тим, що згідно угоди від 09 жовтня 2014 року він мав виготовити вікна у кількості сім штук та двері у кількості дві штуки, 20 липня 2015 року ОСОБА_1 було замовлено ще двоє дверей. Вказував, що двомісячний строк, вказаний в угоді від 09 липня 2014 року ним пропущений у зв`язку з тим, що позивач за первісним позовом не надавала розміри для виготовлення додаткових вхідних дверей, 20 липня 2015 року ним було отримано остаточне замовлення. Станом на 01 жовтня 2015 року вікна та двері були виготовлені та 26 жовтня 2015 року він з власної ініціативи надіслав компанією "Нова пошта" виготовлені вікна та двері, які надійшли до ОСОБА_1 . 28 жовтня 2015 року, однак вона відмовилась їх отримати та розрахуватися.
Вказував, що ОСОБА_1 порушила умови угоди, відмовляючись отримувати виготовлену продукцію, хоча умовами угоди не було передбачено транспортування виробів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 19 500 грн, пеню у розмірі 100 000 грн, моральну шкоду у розмірі 1 000 грн та 110 грн 24 коп. судового збору. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 195 грн. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_2 вчасно не виконав умови договору, що є підставою для стягнення суми авансу у розмірі 19 500 грн. Враховуючи, що розмір пені за прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань перед відповідачами значно перевищує розмір збитків, суд з урахуванням частини третьої статті 551 ЦК України зменшив розмір пені до 100 000 грн. Встановивши порушення прав позивача відповідачем, виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційний втрат, місцевий суд виходив із того, що зобов`язання, що виникли між сторонами, не є грошовими, а випливають з договору побутового підряду, тому до даних правовідносин положення статті 625 ЦК України не застосовуються.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову місцевий суд виходив із того, що судом не було встановлено та не підтверджено належними доказами, що ОСОБА_1 порушила умови угоди від 09 жовтня 2014 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2017 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року скасовано в частині задоволення вимог про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 000 грн та судового збору у розмірі 110 грн 24 коп. та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року змінено в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені, зменшивши її розмір з 100 000 грн до 30 000 грн та судового збору на користь держави, зменшивши його розмір з 1 195 грн до 551 грн 20 коп. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що внаслідок відмови позивача від договору підряду він вважається розірваним і внаслідок його розірвання зобов`язання сторін за договором припиняються, за таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь 19 500 грн, сплачених нею на виконання цього договору та відмову в задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 Відповідач ФОП ОСОБА_2 не надав доказів поважності причин невиконання замовлення з 10 грудня 2014 року і до 25 жовтня 2015 року, тому, з огляду на положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", частини третьої статті 551 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, відповідач ФОП ОСОБА_2 має сплатити на користь ОСОБА_1 30 000 грн пені за вказаний період. Визначаючи саме такий розмір колегія суддів виходила із того, що ціна замовлення за угодою визначена сторонами у сумі 39 000 грн, ОСОБА_1 протягом тривалого часу не заявляла вимог до відповідача щодо виконання угоди, а відповідачем подано письмову заяву про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт затримки виконання замовлення відповідачем відповідно до угоди від 09 жовтня 2014 року та пов`язані з цим переживання позивача за змістом положень Закону України "Про захист прав споживачів" не дають підстав для висновку про можливість відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаним законом передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), тільки за умови, що така шкода - це завдані внаслідок дефекту продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть у зв`язку з придбанням товару неналежної якості, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги ФОП ОСОБА_2
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФОП ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення вимог зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 відмовилась від договору, оскільки умовами угоди від 09 жовтня 2014 року підстав щодо односторонньої відмови від зобов`язання не передбачено. Також судом не враховано, що ОСОБА_1 звернулася з вимогою про розірвання договору 28 жовтня 2015 року, тобто більше ніж через рік після укладення договору та надіслала свою вимогу вже після того, як вікна та двері було виготовлено. Також, позивачем не було заявлено вимог щодо розірвання договору, тому судом невірно застосовано норми закону щодо наслідків розірвання договору й відповідальності за просточення виконання договору. Судом не застосовано позовну давність щодо вимог про нарахування пені в межах річного строку до пред`явлення позову. Крім того, судами в повній мірі не досліджено та не встановлено обставин порушення відповідачем умов укладеної угоди, оскільки вікна та двері були виготовлені та доставлені позивачу, проте остання вдмовилась їх отримувати та сплатити вартість.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила про те, що доводи касаційної скарги про те, що відповідачем виконано у повній мірі умови угоди не відповідають дійсності, оскільки замовлення, у строк визначений договором, а саме протягом двох місяців з моменту оплати авансу, не було виконано, а сплачені кошти не повернуто. Вказувала, що ФОП ОСОБА_2 їй завдано значних матеріальних збитків та моральної шкоди, оскільки будинок, в який передбачалось встановлення виготовлених відповідачем вікон та дверей, був довгий час відкритим, що спричинило його часткове псування. Також вона з чоловіком, який є інвалідом війни та потребує лікування, двічі відмовилась від санаторного лікування, очікуючи замовлення від відповідача. Оскільки розмір пені передбачений законом, а не договором, то її розмір, який розрахований відновідно до норм закону є обґрунтованим. Також судом було вірно враховано, що строк позовної давності було перервано.
25 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Штелик С. П.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Суди установили, що 09 жовтня 2014 року між сторонами була укладена угода, за умовами якої ОСОБА_1 замовила, а ФОП ОСОБА_2 зобов`язувався виготовити сім вікон та двоє дверей, підвіконня, лиштва, обсадні коробки згідно специфікації (додаток 1), яка є невід`ємною частиною угоди.
Згідно пункту 3 угоди визначено, що ціна товару складає 3 000 доларів США у гривнях за курсом на день оплати. Умови оплати за виготовлення вікон наступні: 50 % вартості товару, а саме 1 500 доларів США у гривнях за курсом на день оплати, решту 1 500 доларів США у гривнях за курсом на день оплати по факту виготовлення вказаних віконних блоків, про що виконавець повідомляє замовника листом по електронній пошті.