Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 592/13342/17-ц
провадження № 61-39874св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Друга сумська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Ануфрієв Олександр Володимирович, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 року у складі судді Катрич О. М. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Друга сумська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Ануфрієв О. В., ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належав їй, ОСОБА_4 і сину ОСОБА_2 Частка кожного із них у праві власності складала 44/100, 44/100 і 12/100 відповідно. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, і після його смерті вона прийняла спадщину, до складу якої входило 12/100 частини у праві власності на будинок. У 2016 році вона дізналась, що є власницею лише 12/100 частини будинку, а інші 44/100 частини вона подарувала синові ОСОБА_2, уклавши із ним 20 вересня 1996 року договір дарування. Вказує на те, що договір укладений під впливом обману, оскільки вона вважала, що склала заповіт.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним без застосування наслідків недійсності договір дарування 44/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 20 вересня 1996 року між нею і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ануфрієвим О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 7793.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження своїх доводів, а саме, що відповідач ввів в оману ОСОБА_1 при укладанні договору дарування, і не доведено того, що позивач насправді мала намір скласти заповіт. Не заслуговують на увагу ті доводи, що ОСОБА_5 не розуміла зміст поняття заповіту та договору дарування, адже до 1996 року двічі у 1982 році укладала аналогічні договори, була дієздатною, працездатною особою. Інші обставини вже були встановлені судовими рішеннями у інших справах. Під час розгляду цього позову свідки своїми показаннями не підтвердили обставини, на які посилалася позивач, вони не бачили і не знають, які саме документи ОСОБА_1 підписувала. Так, сама позивач підтвердила те, що між сторонами тривалий час погані взаємовідносини, а тому вона вважає, що син не заслуговує на 44/100 частини будинку, які вона йому подарувала, бо став погано до неї відноситися. Разом з тим законних підстав, передбачених нормами ЦК України, для визнання договору дарування від 20 вересня 1996 року недійсним судом, не встановлено.
Постановою Апеляційного суду Сумської області від 13 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надала достатніх доказів на підтвердження укладення оспореного договору під впливом обману і наміру скласти заповіт, а тому відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Сумської області від 13 червня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що під час підписання договору вона вважала, що оформляє заповіт і син прийме будинок у власність тільки після її смерті. Вона не має будь-якого іншого житла, в будинку знаходяться всі її особисті речі. Раніше вона вже зверталася з вимогами щодо оспорюваних договорів, проте, правові підстави, викладені в позовній заяві у справі № 592/13342/17, інші, ніж ті, що заявлялись у попередніх судових справах.
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу у якій зазначено, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду із позовами про визнання недійним договору дарування, у яких вказувала, що він спочатку укладений внаслідок помилки, а потім, що це удаваний правочин, а тепер стверджує про застосування обману.
У грудні 2018 року від ОСОБА_1 надійшли листи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що 20 вересня 1996 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 44/100 частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних, господарських та побутових будівель, розташованого на АДРЕСА_1, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округуАнуфрієвим О. В.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2010 року у справі № 2-1605/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 лютого 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування відмовлено. Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела укладення внаслідок помилки договорів дарування від 01 лютого 1982 року 44/100 частини домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 сину ОСОБА_2 ; від 01 лютого 1982 року 12/100 частини чоловіку ОСОБА_4 ; а також від 20 вересня 1996 року 44/100 частини сину ОСОБА_2 .
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 жовтня 2012 року у справі № 1806/2-4430/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 27 листопада 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання недійсним договору довічного утримання, відновлення втраченого права власності на частку будинку відмовлено. Вказане рішення обґрунтоване тим, що позивачем не доведено, що укладений оспорений договір дарування від 20 вересня 1996 року є удаваним, метою якого було приховати іншу угоду (договір довічного утримання).