Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 634/976/16-ц
провадження № 61-29943св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року у складі судді Нестеренко О. С. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Пилипчук Н. П., Швецової Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, який мотивовано тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її тітки ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вона та чоловік померлої ОСОБА_3 є її єдиними спадкоємцями. 26 грудня 2015 року вона звернулася до Сахновщинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але постановою державного нотаріуса Серьогіної О. М. від 26 грудня 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки вона не прийняла спадщину у встановленому законом порядку в межах шестимісячного строку. Строк на прийняття спадщини пропущений нею з поважних причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для неї як спадкоємця. Обставини, які склалися в її житті, не дали можливості оформити прийняття спадщини у встановлений законом строк, але вона фактично прийняла спадщину, тому просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не навела поважних причин пропуску строку на прийняття спадщини, а такі причини, як юридична необізнаність щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови не можуть бути визнані судом поважними. Судом не встановлено об`єктивних, непереборних, істотних труднощів у позивача для вчинення нею дій щодо з`ясування змісту заповіту чи подання до будь-якої нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та залишено без змін рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наведені позивачем причини пропуску передбаченого законом строку для прийняття спадщини, з урахуванням положень статті 1272 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не є поважними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини та ухвалив рішення, яке відповідає встановленим обставинам справи, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 20 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено наданих нею доказів, зокрема медичних довідок, свідоцтв про смерть її родичів, документів щодо визначення їй робочого часу, не відображено мотивів їх прийняття чи відмови у прийнятті та результатів їх оцінки. Суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили обставини, на які вона посилалася, зокрема підставами для пропуску строку прийняття спадщини стала хвороба трьох членів її сім`ї, а не двох, як зазначено місцевим судом. Також судами не враховано, що матеріали справи не містять доказів, які б спростували факт догляду за хворими родичами саме нею, а не іншими особами. Місцевим судом необґрунтовано визнано неповажними причини пропуску строку на прийняття спадщини, на які вона не посилалась, а також неправомірно не застосовано Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці як нормативно-правового акта і безпідставно застосовано положення цивільного законодавства, що не поширюються на спірні правовідносини. Крім того, апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки чинним законодавством не було передбачено проголошення короткого тексту ухвали. Суд діяв упереджено з огляду на нетривале перебування колегії суддів у нарадчій кімнаті.
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, посилаючись на те, що всі доводи ОСОБА_1 про порушення судами її прав є надуманими і спрямованими на затягування розгляду справи, натомість оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі всебічно досліджених обставин справи, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сахновщинського районного суду Харківської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 червня 2019 року справу № 634/976/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.