Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 2-4644/11
провадження № 61-19274св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Текнор", ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, у складі судді Смокіної Г. І.,
від 22 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гайворонського С. П., Кононенко Н. А.,
від 21 лютого 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст первісних позовних вимог
28 жовтня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовна заява обґрунтована тим, що 14 квітня 2008 року він надав ОСОБА_2 позику в розмірі 120 000 грн, строком до 30 жовтня 2008 року, про що
ОСОБА_2 склала відповідну розписку.
У встановлений сторонами строк ОСОБА_2 позику не повернула та добровільно сплатити борг відмовляється.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 01 листопада 2008 року по 31 грудня 2015 року в розмірі 286 092 грн та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 29 400 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
В січні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_4 із зустрічним позовом про визнання договору позики не укладеним, посилаючись на те, що 14 квітня 2008 року нею було написано розписку про зобов`язання повернути у строк до 30 жовтня 2008 року кошти в сумі 120 000 грн, однак вказані кошти в борг ОСОБА_4 їй не передав та завірив, що вказану розписку знищив. Під час зустрічі ніколи не вимагав повернення будь-якого боргу.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 фактично її обманув, обіцяючи передати грошові кошти після видачі нею розписки, але свого обов`язку не виконав, просила суд визнати неукладеним договір позики від 14 квітня 2008 року про отримання нею у боргу 120 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа переглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області
від 22 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі
120 000 грн, інфляційні втрати в розмірі 165 941, 20 грн та 3 % річних у розмірі 25 811, 51 грн., а всього - 311 752, 71 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики. Суд вважав доведеним, що ОСОБА_2 14 квітня 2008 року отримала від ОСОБА_4 в борг 120 000 грн. При цьому, суд виходив із вимог, передбачених частиною другої статті 625, частини першої статті 1049,
частини першої статті 1050 ЦК України, згідно яких, позичальник, який своєчасно не повернув суму позики, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три процента річних від простроченої суми.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив із того, що
ОСОБА_2 факт неотримання грошей за розпискою не доведено.
Крім того, суд першої інстанції врахував, що до моменту пред`явлення ОСОБА_4 позову про повернення боргу, ОСОБА_2 не оспорювала договір позики від 14 квітня 2008 року.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2016 року залишено без змін.
Колегія суддів погодилась із висновками суду першої інстанції, що відповідають зібраним у справі доказам, яким дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли між сторонами, і застосовано закон, який їх регулює.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить вказані рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити повністю, а її зустрічний позов задоволити. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2017 року ОСОБА_2 подано касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 і витребувано матеріали цивільної справи № 2-4644/11з місцевого суду. Зупинено виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі .
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 2-4644/11передано судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про існування між сторонами правовідносини за договором позики.
Розписка від 14 квітня 2008 року не містить даних щодо умов та дати отримання коштів, а містить виключно посилання на наявність боргового зобов`язання, розмір боргу та дату його повернення, що не дає підстави вважати надану розписку договором позики в розумінні статті 1047
ЦК України, та з урахуванням правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1694цс15 та від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 .
Стверджує, що позивач в судових засіданнях 17 січня 2012 року, 21 червня 2012 року, 08 січня 2013 року та 22 квітня 2014 року пояснював, що в рамках спірних правовідносин ніколи не передавав відповідачці грошові кошти, а передавав товар третім особам.
Наполягає на безгрошовості розписки.
Доводи осіб, які подали заперечення на касаційну скаргу
У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Наполягав, що ОСОБА_2 отримала від нього зазначені в розписці кошти в сумі 120 000 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 14 серпня 2008 року ОСОБА_2 написала розписку, згідно з якою зобов`язалася повернути борг ОСОБА_4 в розмірі
120 000 грн до 30 жовтня 2008 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК).