ПОСТАНОВА
Іменем України
16 жовтня 2019 року
Київ
справа №804/15478/14
адміністративне провадження №К/9901/6507/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2014 року у складі судді Царікової О.В., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у складі суддів Дадим Ю.М., Уханенка С.А., Богданенка І.Ю., у справі № 804/15478/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудсервіс-Пак" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
22 вересня 2014 року, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 13 листопада 2014 року та від 26 грудня 2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудсервіс-Пак" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 11 вересня 2014 року № 0007352201 (форми "Р") в частині визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1 151 442, 84 грн, з яких 921 944,07 грн - основний платіж, 229 498,77 грн - штрафні (фінансові) санкції, №0007342201 (форми "Р") в частині визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 248923,00 грн, з яких 199138,40 грн - основний платіж, 49784,60 грн - штрафні (фінансові) санкції, з мотивів безпідставності їх прийняття.
26 грудня 2014 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, частково задовольнив позов Товариства, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 11 вересня 2014 року № 0007352201 ( форми "Р") в частині визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1151442,75 грн, з яких 921944,00 грн - за основним платежем, 229498,75 грн - за штрафними санкціями, № 0007342201 (форми "Р") в частині визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 248922,50 грн, з яких 199138,00 грн - за основним платежем та 49784,50 грн - за штрафними санкціями. В решті заявлених позовних вимог відмовив повністю.
Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що доводи податкового органу, що покладені в основу акту від 22 травня 2014 року №3488/22-01/32887747 не знайшли свого підтвердження, за наведених актом перевірки та встановлених судами обставин Товариством підставно та правомірно віднесено до складу витрат на собівартість придбаних товарів у перевіряємому періоді суму у розмірі 921944,00 грн та сформовано податковий кредит на суму 199138,00 грн.
13 липня 2015 року податковий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.
Податковий орган відтворює обставини справи та доводить, що Товариство у період червня-листопада 2012 року здійснювало роздрібний продаж товарів (кава та чай) кінцевому споживачу зі складу, неможливість ідентифікувати покупців (кінцевих споживачів), що унеможливлює визнання отриманих коштів доходом від операційної діяльності в розумінні пункту 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України та вказує на отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги в розумінні підпункту 135.5.4 пункту 135.3 статті 135 цього кодексу. Сума грошових коштів отриманих від "кінцевих споживачів" на розрахунковий рахунок складає 3 714 085 грн.
Також наведені доводи щодо правопорушень за взаємовідносинами позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Аріс ЛТД", які полягають у невідповідності первинних документів встановлених до них вимогам, а саме не надання товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару, інших первинних документів, які б підтверджували отримання товару, у зв`язку з чим відсутня інформація щодо місця відправлення та отримання товару, відсутності реквізитів щодо місця їх складання, дані про осіб, які здійснювали відвантаження товару та прийом (посада та ПІБ), не вказано дата та номер довіреності, не надано висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, як зазначено в підпункті 5.10 договорів від 16 квітня 2013 року.
15 липня 2015 року Вищий адміністративний суд України ухвалою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребував справу №804/15478/14 з Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
05 серпня 2015 року Товариство надало заперечення на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
22 січня 2016 року справа №804/15478/14 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
22 січня 2018 року справа №804/15478/14 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/6507/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32887747, перебуває на податковому обліку з 21 квітня 2004 року, є платником податку на додану вартість з 12 листопада 2010 року. Видами діяльності Товариства є виробництво чаю та кави (код КВЕД 10.83), неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (код КВЕД 46.39), пакування ( основний) (код КВЕД 82.92), неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90).
Податковим органом у квітні-травні 2014 проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, результати якої викладені в акті перевірки від 22 травня 2014 року №3488/2201/32887747 (далі акт перевірки).
11 вересня 2014 року керівник податкового органу прийняв податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.
Податковим повідомленням-рішенням №0007352201 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 922 749 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 229700 грн. Правовою підставою збільшення податку наведені положення підпунктів 14.1.36, 14.1.191, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 153, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.
Податковим повідомленням-рішенням №0007342201 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 199905 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 49976 грн 25 коп. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов`язання визначені положення підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство у перевіряємому періоді здійснювало реалізацію товару - роздрібний продаж чаю та кави кінцевому споживачу зі складу. Відсутність довіреності на відпуск товару, реквізитів платників в платіжних дорученнях, відомостей про осіб у внутрішніх видаткових документах підприємства, що придбали товар, зумовили висновок податкового органу про те, що сума виручки, за наслідками таких операцій є безповоротною фінансовою допомогою.
Такий висновок податкового органу визнаний судами попередніх інстанцій помилковим, з огляду на те, що під час розгляду справи судом з`ясовано, що споживачами здійснювалося замовлення товарів за допомогою Інтернету та телефонного зв`язку. Споживач надавав свої вихідні дані, Товариством за вказаними даними (прізвище, ім`я та по - батькові) виставлявся рахунок на оплату, згідно якого покупець через банк проводив оплату, після чого йому відправлявся товар за допомогою служби кур`єрської доставки ТОВ "Нова пошта".
Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на системному аналізі положень підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, якою визначено правове значення продажу (реалізації) товарів, частини першої статті 698 Цивільного кодексу України, яка містить визначення договору роздрібної купівлі - продажу, частини другої цієї статті, якою встановлено, що договір роздрібної купівлі - продажу є публічним, положення частини першої статті 633, частини першої статті 706 цього кодексу, який зумовив висновок про те, що наведені норми не містять застереження щодо необхідності ідентифікації кінцевого споживача при здійсненні роздрібної реалізації товарів за публічним договором, нормами цивільного законодавства не встановлено обов`язковість письмової форми для даного виду договору.
Судами попередніх інстанцій встановлена оплата покупцями товару, яка здійснена на користь Товариства, яка підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними - доручення, які містять обов`язкові реквізити, що встановлені Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 01 червня 2011 року № 174.
Посилання відповідача на неможливість визначення особи, яка здійснювала платіж на підставі платіжних доручень, наданих платником податку, на підтвердження здійснення роздрібного продажу, з огляду на те, що у деяких платіжних документах платником за товар рахується банк, не беруться судом до уваги, оскільки у зазначених платіжних документах у розділі "платник" визначено або назву установи банку, або транзитний рахунок, в той час як у розділі "призначення платежу" зазначено реквізити фізичної особи - платника, що в свою чергу вказує на проведення оплати на користь позивача саме фізичними особами за придбаний товар.
Посилання податкового органу на відсутність довіреностей на осіб, яким був відпущений товар, визнано судами попередніх інстанцій неприйнятним з огляду на те, що, оскільки придбання товарів при роздрібній торгівлі здійснюється особами, зазвичай, для власного споживання, вимога податкового органу щодо наявності довіреностей на осіб - одержувачів товару є безпідставною та не містить під собою правового обґрунтування.