ПОСТАНОВА
Іменем України
01 жовтня 2019 року
Київ
справа №804/4954/13-а
касаційне провадження №К/9901/9332/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - Банк) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 (суддя - Чорна В.В.), постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 (головуючий суддя - Чередниченко В.Є., судді - Коршун А.О., Панченко О.М.) та додаткову постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 (головуючий суддя - Чередниченко В.Є., судді - Коршун А.О., Панченко О.М.) у справі за позовом Приватного підприємства "Байт" (далі - Підприємство) до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС (далі - Інспекція), за участі третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", про скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У квітні 2013 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило: визнати протиправним дії Інспекції по проведенню 07.03.2013 документальної невиїзної перевірки суб`єкта господарювання - Підприємства щодо дотримання строків сплати і скасувати наказ Інспекції від 03.03.2013 № 416 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства"; визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 05.04.2013 № 0000411520.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що: на письмовий запит Інспекції від 14.01.2013 № 574/10/22 про надання документів та пояснень стосовно порядку відображення операцій по відчуженню майна на користь Банку Підприємство листом від 24.01.2013 № 21 надав пояснення та належним чином засвідчені копії документів; відповідно до абзацу 12 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України надходження заяви зі скаргою покупця на відмову продавці надати податкову накладну та/або порядку реєстрації її в Єдиному реєстрі є підставою для проведення документальної позапланової виїзної (а не невиїзної) перевірки зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язання з податку за такою операцією; надані Банком документи, на які міститься посилання у акті перевірки, складалися без участі Підприємства та йому не направлялись, а тому не являються первинними бухгалтерськими документами Підприємства, які б підтверджували здійснення Підприємством відвантаження товарів, як це визначено пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28.05.2013 позов задовольнив: визнав нечинним наказ Інспекції від 03.03.2013 № 416 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства"; скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 05.04.2013 № 0000411520.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: оспорюваний наказ про призначення документальної невиїзної перевірки Підприємства був прийнятий Інспекцією протиправно, оскільки підставою для його видання був лист Банку від 10.10.2012 № 5/32-7995 щодо ненадання Підприємством Банку податкової накладної при передачі об`єкта нерухомого майна у квітні 2012 року, який: по-перше - не є скаргою на дії продавця (Підприємства), по-друге - був надісланий не на адресу податкового органу за місцем реєстрації покупця (СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську), а до податкового органу за місцем реєстрації продавця (Інспекції), з урахуванням того, що в силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у випадку надходження такої скарги передбачено проведення документальної позапланової виїзної перевірки; доводи Інспекції про фактичну передачу Підприємством об`єкта нерухомого майна у квітні 2012 року згідно акту приймання-передачі від 04.04.2012 не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, з огляду на що у Підприємства були відсутні підстави, передбачені пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, для формування у квітні 2012 року податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 471749,00 грн. та надання Банку податкової накладної.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.04.2015 скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання нечинним наказу Інспекції від 03.03.2013 № 416 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 30.04.2015 визнав протиправним та скасував наказ Інспекції від 03.03.2013 № 416 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства".
Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у скасованій частині, виходив з того, що: висновки суду першої інстанції про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства на підставі листа Банку від 10.10.2012 № 5/32-7995 щодо ненадання Підприємством Банку податкової накладної при передачі об`єкта нерухомого майна у квітні 2012 року є помилковими, оскільки у оспорюваному наказі на проведення перевірки Підприємства відсутні посилання на цей лист, а в якості підстави для проведення перевірки зазначено підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України; податковим законодавством України не передбачено такої підстави для проведення позапланової перевірки суб`єкта господарювання як дані інформаційної бази даних про заниження суб`єктом господарювання податкових зобов`язань; оспорюваний наказ не може бути визнаний нечинним, оскільки такий спосіб захисту може стосуватися лише нормативно-правових актів, а не актів індивідуальної дії; враховуючи відсутність підстав для проведення позапланової документальної невиїзної перевірки Підприємства, подальше прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі викладених в акті перевірки висновків є протиправним.
Банк оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 14.05.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та порушують права Банку, оскільки: суд першої інстанції ухвалив рішення, яке зачіпає права та інтереси Банку, без залучення його до участі у справі; Банк правомірно сформував податковий кредит у листопаді 2012 року на підставі поданої на Підприємство скарги, що підтверджено судовими рішеннями у справі № 804/10612/13-а; суди не надали належної правової оцінки доказам, наданим Банком щодо фактичної передачі Підприємством Банку нерухомого майна у квітні 2012 року.
У запереченні на касаційну скаргу Підприємство просить суд відмовити у її задоволенні і залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін. При цьому, Підприємство вказує на те, що з мотивувальної частини судових рішень, ухвалених у справі № 804/10612/13-а, вбачається, що обставини щодо наявності належних та допустимих доказів на підтвердження подачі Банком скарги на Підприємство у формі додатку 8 до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року, судами повно та всебічно не встановлювались, оскільки у зазначеній справі це не було предметом доказування.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.09.2019 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 01.10.2019.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та з урахуванням меж касаційної скарги дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Із зазначеною правовою нормою кореспондуються положення пункту 7 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.