ПОСТАНОВА
Іменем України
17 жовтня 2019 року
Київ
справа №442/2165/15-а (2а/442/81/15)
адміністративне провадження №К/9901/4517/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 вересня 2015 року у складі судді Хомика А.П. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у складі колегії суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М., Шавеля Р.М., у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Станильської сільської ради Дрогобицького району, Дрогобицької районної ради, третя особа - Суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішень, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (надалі по тексту - позивачі) звернулись до суду з позовом, в якому просили визнати незаконним та скасувати:
- рішення Станильської сільської ради Дрогобицького району від 08.02.2004 "Про надання земельної ділянки під житлову забудову підприємцеві ОСОБА_3 ";
- рішення Дрогобицької районної ради за №307 від 12.08.2004 "Про надання земельної ділянки під житлову забудову підвищеної комфортності підприємцеві ОСОБА_3 "
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15.09.2015, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачі подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати оскаржувані рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що рішенням від 08.02.2004 № 105 Станильської сільської ради затверджено висновок "Про погодження найбільш доцільного місця розташування кварталу високо щільної житлової забудови підвищеної комфортності для підприємця ОСОБА_4 ".
Рішенням від 12.08.2004 № 307 Дрогобицької районної ради затверджено висновок про попереднє погодження місця розташування земельної ділянки площею 0,4 га, запланованої для передачі в оренду підприємцю ОСОБА_5 під розташування кварталу житлової забудови підвищеної комфортності на території Станильської сільської ради.
Не погоджуючись з рішеннями відповідача про надання земельної ділянки підприємцеві ОСОБА_4, позивачі звернулись до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачами оскаржувані рішення прийняті своєчасно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, і такими рішеннями в жодному разі не порушено прав і свобод позивачів.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.