ПОСТАНОВА
Іменем України
17 жовтня 2019 року
Київ
справа №802/2313/16-а
адміністративне провадження №К/9901/30181/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2017 року у складі судді Воробйової І.А. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Ватаманюка Р.В., Мельник-Томенко Ж.М., Сторчака В.Ю. у справі № 802/2313/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Стахової Тетяни Валентинівни, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Стахової Т.В. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 22800053 від 13.07.2015 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок (частки - 1) за адресою: АДРЕСА_1, запис про право власності №10382411 від 07.07.2015 з видачею свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 від 13.07.2015.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2017, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради Стахової Т.В. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 22800053 від 13.07.2015 щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок (частки -1) за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не врахованого того, які наслідки мають рішення по справі для третьої особи, оскільки його право на законно набуте та виділене в натурі майно фактично припиняється.
Заявник в касаційній скарзі вказує, що ОСОБА_3 передав в дар третій особі реальну частку будинковолодіння, виділену в натурі, і саме таке майно в результаті посвідчення приватним нотаріусом Плахотнюк О.В. договору дарування було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відзиву на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_1 , що складалось з двох житлових будинків (з частками 39/100 та 61/100) та з господарськими будівлями належало на праві приватної власності ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності НОМЕР_2 від 21.05.2007 та витягом про державну реєстрацію прав №32108674 від 19.11.2011.
19.12.2011, згідно договору дарування, 39/100 частки вищевказаного майна подаровано ОСОБА_1
23.11.2012 ОСОБА_3 складено заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, за змістом якого все своє належне майно він заповідав ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, у зв`язку із чим позивач звернувся із відповідною заявою до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лисенко О.М. для прийняття спадщини за заповітом, зокрема 61/100 частки будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
15.12.2016 за наслідком розгляду поданої заяви нотаріусом сформовано постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючих документів, які посвідчують право власності спадкодавця на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 .
У вказаній відмові зазначено, що "згідно із інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (який є архівною частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) за реєстраційним номером 35200207 зареєстрований об`єкт нерухомого майна: домоволодіння, з двох житлових будинків з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 169, 8 кв.м., житловою площею 85,6 кв.м. та зареєстровано право спільної часткової власності на цей об`єкт нерухомості: 61/100 частка - власник ОСОБА_3, підстава виникнення права власності: свідоцтво № НОМЕР_3 про право власності, видане виконкомом Вінницької міської ради 21.05.2007, та 39/100 частки - власник ОСОБА_1, підстава виникнення права власності: договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Плахотнюк О.В. 19.12.2011, зареєстрований в реєстрі за №6371".
Так, згідно матеріалів справи, 13.07.2015 державним реєстратором реєстраційної служби Вінницької міського управління юстиції Стаховою Т.В. прийнято рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . При цьому, відбулась реєстрація будинку, який складає 39/100 частки будинковолодіння, що знаходилось за адресою АДРЕСА_1, з зазначенням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, розмір частки 1, а не 39/100.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вказав, що державний реєстратор при прийнятті оскаржуваного рішення не звернула увагу, що ОСОБА_1 належить саме 39/100 часток будинковолодіння та в подальшому прийняла рішення і вчинила відповідні реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на цю частину будинковолодіння, як на цілу частку. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення про реєстрацію права власності на житловий будинок (частка -1) за адресою: АДРЕСА_1, що фактично є 39/100 частки, проведена без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що пов`язано з порушенням права позивача на належну йому частку спірного майна іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано право власності на таке майна.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.