ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 914/1563/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
касаційну скаргу приватного підприємства "Мале підприємство Сантехмонтаж"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 (колегія суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Зварич О.В., Кравчук Н.М.).
зі справи № 914/1563/18
за первісним позовом приватного підприємства "Мале підприємство Сантехмонтаж" (далі - Підприємство)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Інжиніринг" (далі - Товариство)
про стягнення 208 634, 53 грн., та
за зустрічним позовом Товариства
до Підприємства
про стягнення 219 712, 32 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Підприємство звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з Товариства 208 634, 53 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачу у 2015 році відповідно до видаткових накладних було передано товар на загальну суму 548 975,73 грн, однак Товариство свої зобов`язання щодо оплати товару виконало частково, на загальну суму 378 975,84 грн. На дату звернення до суду заборгованість становила 169 999,18 грн, на яку було нараховано 3% річних у розмірі 9 849,72 грн, інфляційні втрати у розмірі 28 785,63 грн.
Товариство звернулося до господарського суду Львівської області із зустрічною позовною заявою про стягнення з Підприємства 219 712, 32 грн.
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що між Товариством та Підприємством було укладено договір підряду на влаштування теплової мережі від модульних котелень до пташників. На підставі укладеного договору Підприємством були виконані роботи загальною вартістю 70 214,40 грн, у той час як Товариством було сплачено Підприємству 170 214,40 грн. Підприємство безпідставно утримує кошти у розмірі 100 000,00 грн, які підлягають поверненню в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також Товариство просило стягнути відсотки на зазначену суму в порядку статті 536 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2018 зі справи № 914/1563/18 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 169 999,18 грн основного боргу, 9 849,72 грн 3% річних, 28 785,63 грн інфляційних, 3 129,53 грн судового збору, 8 960,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Суд першої інстанції визнав доведеним факт поставки Підприємством товару на загальну суму 548 975,73 грн та часткову його оплату Товариством, а тому й правомірне нарахування інфляційних та 3 % річних.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що кошти були перераховані Підприємству на підставі укладеного між ним та Товариством договору, а тому зазначені кошти не можуть вважатися майном, набутим відповідачем без достатньої правової підстави, що виключає застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України. Водночас укладеним між сторонами договором розмір процентів за користування підрядником чужими грошовими коштами не встановлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 апеляційну скаргу Товариства задоволено частково. Рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2018 скасовано в частині задоволення первісного позову, прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову. У решті рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2018 у справі № 914/1536/18 залишено без змін. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 4 694,28 грн судового збору.
Судове рішення апеляційного господарського суду мотивоване тим, що з наданих Підприємством товарно-транспортних накладних не вбачається та не підтверджено факт поставки товару за видатковими накладними від 23.03.2015, № 4 від 31.07.2015, № 9 від 29.10.2015, оскільки вони складені в односторонньому порядку Підприємством та не підписані Товариством. Окрім того, у наданих позивачем видаткових накладних відсутні посилання на виставлені рахунки, внаслідок чого неможливо встановити, які суми перераховувались Товариством і були зараховані Підприємством як оплата поставленого товару. Водночас суд зазначив, що податкові накладні не є первинними документами, які можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку Підприємства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Підприємство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та залишити в силі в цій частині рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2018. Стягнути з Товариства витрати зі сплати судового збору.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Апеляційним господарським судом порушено приписи частини четвертої статті 191 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки, відмовляючи у задоволенні первісного позову у повному обсязі, суд не врахував, що Товариство визнало заборгованість у розмірі 31 542,85 грн.
Наявними у матеріалами справи доказами підтверджена заборгованість Товариства перед Підприємством.
Також судом апеляційної інстанції неправильно застосовано приписи статей 642, частини першої статті 692 ЦК України, статей 187, 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".
Доводи інших учасників справи
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги Підприємства, а постанову суду апеляційної інстанції зі справи залишити без змін. Підприємство посилається на обґрунтованість ухваленої судом апеляційної інстанції постанови в частині скасування рішення суду першої інстанції про задоволення первісного позову.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Підприємство звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства вартості поставленого товару.
На підтвердження своїх вимог до позовної заяви Підприємство надало рахунки-фактури від 13.03.2015 за № 10, від 03.06.2015 за № 70 та від 01.10.2015 за № 125с на оплату товару у розмірі 548 975,19 грн., видаткові накладні від 23.03.2015 № 2 на суму 70 000 грн., від 07.05.2015 № 3 на загальну суму 192 099,49 грн., від 04.06.2015 № 2 на загальну суму 100 000 грн.; від 31.07.2015 № 4 на загальну суму 18 457,15 грн.; від 03.08.2015 № 1 на загальну суму 50 000,71 грн.; від 29.10.2015 № 9 на загальну суму 50 000 грн.; від 30.03.2016 №5 на загальну суму 68 418,38 грн.
На підтвердження часткової оплати вартості товару відповідачем позивач за первісним позовом подав копії банківських виписок, товарно-транспортні накладні від 23.03.2015, від 07.05.2015, від 31.07.2015, від 30.03.2016, від 04.06.2015, від 03.08.2015, від 29.10.2015 та податкові накладні за цими ж датами.
Водночас судами встановлено, що з позовної заяви вбачається, що за період з березня 2015 року по березень 2016 року Підприємство поставило товар Товариству на суму 348 975,02 грн, яка оплачена відповідачем частково, у розмірі 178 975,84 грн.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом зобов`язань щодо оплати вартості товару у повному обсязі позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 169 999,18 грн. основного боргу, 9 849,72 грн. 3% річних, 28 785,63 грн. інфляційних.
Відповідач за первісним позовом заперечує факт поставки товару за видатковою накладною від 23.03.2015 № 2 на загальну суму 70 000,00 грн., за видатковою накладною від 31.07.2015 № 4 на загальну суму 18 457,15 грн., видатковою накладною від 29.10.2015 № 9 на загальну суму 50 000,00 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що видаткові накладні від 23.03.2015 № 2, від 31.07.2015 № 4, від 29.10.2015 № 9, на які посилається позивач та поставку за якими заперечує відповідач за первісним позовом, не містять розшифровки проставленого підпису особи в графі "отримав" або ж інших даних, за якими можна ідентифікувати цю особу, цей підпис не скріплений печаткою відповідача за первісним позовом. Крім того, перераховані видаткові накладні не містять посилання на рахунок, на виконання якого здійснюється поставка, а товарно-транспортні накладні, складені до них, виготовлені позивачем за первісним позовом в односторонньому порядку, підписані та скріплені лише печаткою позивача.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з наданих позивачем за первісним позовом видаткових накладних на підтвердження поставки товару за період з березня 2015 року по березень 2016 року неможливо встановити, хто саме їх підписав, а, отже, встановити особу, яка прийняла цей товар, а відтак такі накладні не можуть бути прийняті судом як докази, що підтверджують факт здійснення позивачем за первісним позовом поставки товару відповідачу.
З огляду на відсутність у видаткових накладних, які були надані позивачем до позовної заяви, посилання на виставлені рахунки неможливо встановити, які суми, що були частково перераховані відповідачем за первісним позовом, зараховувалися позивачем як оплата поставленого товару. Як вбачається з матеріалів справи, платіжні доручення, надані відповідачем як докази оплати отриманого товару, містять посилання на виставлені рахунки, які у видаткових накладених, у свою чергу, не вказані.
З доданих позивачем товарно-транспортних накладних не вбачається та не підтверджується факт поставки позивачем товару та, відповідно, факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними від 23.03.2015 №2, від 31.07.2015 № 4, від 29.10.2015 № 9, оскільки такі складені в односторонньому порядку позивачем та не підписані відповідачем.
4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
частини перша та третя статті 181:
- допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
стаття 642:
- відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції;