ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.
04 вересня 2019 року
м. Київ
у справі № 826/1622/18 (провадження № 11-324апп19) за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «Дельта банк» відповідно) Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Фонд, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року у складі судді Скочок Т. О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів Чаку Є. В., Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За наслідками розгляду 04 вересня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із висновком судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження у справі, зазначила, що правовідносини у цій справі стосуються визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду щодо віднесення правочину до нікчемних. Правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
На думку Великої Палати Верховного Суду, наказ банку про нікчемність правочину є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, а тому спір про визнання протиправним та скасування рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним договору про розірвання договору іпотеки, укладеного між банком та позивачем, не є публічно-правовим, окрім того не може й бути розглянутий в судовому порядку.
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки вони не враховують вимоги матеріального та процесуального права і уможливлюють порушення принципу доступу до правосуддя, перешкоджаючи особі вирішити спір по суті.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Вважаємо, що вказаний спір має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, оскільки у даному випадку такі правовідносини не характеризуються тим, що Фонд керував, спрямовував волю, волевиявлення і поведінку позивачки.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила, що 24 лютого 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Степаненко Дмитро Васильович зареєстрував в реєстрі правочинів за № 166 договір про розірвання договору іпотеки № 76774 від 08 лютого 2008 року, укладеного між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк».
Підставою для укладення зазначеного договору стало виконання нею рішення кредитного комітету ПАТ «Дельта Банк» від 26 вересня 2013 року (протокол № 66/24-2), умов додаткового договору № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 11296069000 від 08 лютого 2008 року та повного розрахунку за договором про надання споживчого кредиту № 11296069000.
На думку позивачки, у відповідача не було правових підстав для визнання договору про розірвання договору іпотеки № 76774 від 08 лютого 2008 року нікчемним та про необхідність повного та належного виконання умов договору про надання споживчого кредиту № 11296069000.
У зв`язку з цим просила:
- визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину про розірвання договору іпотеки від 08 лютого 2008 року № 76774, укладеного між ПАТ «Дельта банк» і ОСОБА_1. , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненко Д. В. 24 лютого 2015 року;
- скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, оформлене повідомленням від 04 серпня 2017 року № 5513 про визнання нікчемним правочину про розірвання зазначеного договору іпотеки;
- зобов`язати уповноважену особу Фонду утриматись від вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності правочину.
Правовідносини між позивачкою та ПАТ «Дельта банк» виникли з договору про надання споживчого кредиту.
Оскільки у ПАТ «Дельта банк» з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
З аналізу статей 1, 3 і 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень Національного банку України, передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків і організація відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4, частина 3 та 5 статті 34 та частини 1 статті 36, статті 47, 48 Закону № 4452-VI).
Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як орган