ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/414/19
Провадження № 11-868заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2019 року (суддя Соколов В. М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП, Комісія), третя особа - прокурор відділу Прокуратури міста Києва ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення КДКП від 22 липня 2019 року № 969дс-19 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за його дисциплінарною скаргою щодо прокурора відділу Прокуратури міста Києва ОСОБА_2. ;
- зобов`язати Комісію відкрити дисциплінарне провадження за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 . щодо прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва ОСОБА_2.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 серпня 2019 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу про скасування вказаної ухвали з передачею справи до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду по суті.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 наводить доводи, аналогічні доводам позовної заяви, та вважає, що суд, на порушення положень статей 55, 124 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та частин другої, третьої статті 6, 19 КАС, позбавив його можливості реалізувати своє право на справедливий суд.
У відзиві на апеляційну скаргу КДКП просить рішення суду залишити в силі, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що право на оскарження рішень (актів індивідуальної дії) Комісії, які вона приймає за результатами дисциплінарного провадження щодо прокурора, має лише особа, якої це рішення стосується. Водночас особи, за наслідками розгляду дисциплінарних скарг яких відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження, не набувають статусу суб`єктів дисциплінарного провадження та в силу вимог законодавства позбавлені права оскаржувати відповідні рішення Комісії, оскільки вони не мають безпосереднього впливу на права, свободи та інтереси цих осіб і не порушують їх.
Велика Палата Верховного Суду вважає цей висновок суду правильним з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
У пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої
статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
За змістом частини третьої статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року
№ 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до Комісії шляхом подання скарги на дії прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва ОСОБА_2 .
Частиною десятою статті 131 Конституції України передбачено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
Згідно зі статтею 44 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) дисциплінарне провадження здійснюється Комісією.
Частиною першою статті 45 Закону № 1697-VII визначено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Комісією дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
Відповідно до частини другої цієї статті право на звернення до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Комісія розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.
Процедура розгляду дисциплінарної скарги на підставі Закону № 1697-VII передбачає: 1) відкриття дисциплінарного провадження; 2) проведення перевірки дисциплінарної скарги; 3) розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; 4) прийняття рішення про наявність підстав для відсторонення прокурора; 5) оскарження рішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження; 6) застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.
Згідно з приписами частин першої та другої статті 46 цього Закону секретаріат Комісії у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Комісії для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
Член Комісії своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.
Як убачається з рішення відповідача від 22 липня 2019 року № 969дс-19, у відкритті дисциплінарного провадженнящодо прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва ОСОБА_2. відмовлено на підставі пункту 1 частини другої статті 46 Закону № 1697-VII, оскільки за наслідками розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_1 не встановлено ознак дисциплінарного проступку прокурора.
Відповідно до пункту 107 Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення), рішення про відмову у відкритті провадження приймаються членом Комісії в строк, який не перевищує 15 днів з дати реєстрації скарги в секретаріаті Комісії, та протягом трьох днів надсилається прокурору, стосовно якого воно прийнято, та особі, яка подала дисциплінарну скаргу.
Згідно із частиною першою статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Норми такого ж змісту наведено в пункті 148 Положення.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення Комісії, які прийняті за результатами дисциплінарного провадження. Право на таке оскарження має прокурор (стосовно якого подано дисциплінарну скаргу) як суб`єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких Комісія приймає рішення у визначеному Законом № 1697-VII і Положенням порядку, не є суб`єктами дисциплінарного провадження та за цим Законом не наділені правом на оскарження рішень Комісії як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.