Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 234/10744/16-ц
провадження № 61-18767св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області
від 14 березня 2017 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Новікової Г. В.,
Папоян В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 10 травня 2012 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 31 травня 2016 року у неї виникла заборгованість у розмірі 36 699,82 грн, з яких: 7 814,93 грн - заборгованість за тілом кредиту, 24 761,09 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 900,00 грн - пеня та комісія за користуванням кредитом, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 723,80 грн - штраф (процентна складова), ПАТ КБ "Приватбанк" просило стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 36 699,82 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 01 грудня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази існування між сторонами кредитних правовідносин, зокрема відсутній договір про отримання ОСОБА_1 кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку "Кредит про всяк випадок". Надана банком анкета-заява не є належним доказом, оскільки не містить істотних умов кредитного договору, з неї убачається, що ОСОБА_1 просила банк видати їй зарплатну, а не кредитну картку, Умови і правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк" не містять підпису відповідача, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 березня 2015 року у справі N 6-16цс15. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази погодження сторонами істотних умов кредитного договору, зокрема щодо розміру кредиту, строку його повернення та розміру процентної ставки. З огляду на наведене, та ураховуючи, що зібраними у справі доказами підтверджується отримання ОСОБА_1 від банку грошових коштів у розмірі 7 814,93 грн, суд першої інстанції вважав, що між сторонами виникли інші зобов`язальні правовідносини (за договором позики), а тому ОСОБА_1 повинна повернути банку 7 814,93 грн. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 сплатила на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 10 349,98 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач виконала взяті на себе зобов`язання за договором позики, а тому позовні вимоги банку є необґрунтованими.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 грудня 2016 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2012 року у розмірі 32 576,02 грн, з яких:
7 814,93 грн - заборгованість за кредитом, 24 761,09 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність між сторонами кредитних правовідносин, оскільки ОСОБА_1, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", користувалася наданим їй кредитним лімітом, а отже погодилася з умовами договору, розміром процентів за користування кредитом та штрафними санкціями, що передбачені пунктом 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк". Про наявність між сторонами кредитних правовідносин свідчить також перерахування банком грошових коштів на картковий рахунок позичальника та частковою оплатою відповідачем щомісячних платежів за кредитним договором. Посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, є необгрунтованими, оскільки він стосується зміни умов надання споживчого кредиту фізичним особам в частині зміни тривалості позовної давності, яка відповідно до частини першої статті 259 ЦК України укладається у письмовій формі, тоді як у справі, що переглядається, Умови і правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, з умовами яких відповідач ознайомилася, підписавши анкету-заяву про приєднання, як це передбачено частиною першою статті 634 ЦК України. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належно не виконує, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення з неї заборгованості за тілом кредиту та процентами.
Вирішуючи питання щодо стягнення штрафів та пені, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до наданих суду розрахунків, штрафи та пеня за невиконання зобов`язань за кредитним договором були нараховані позичальнику з 01 червня 2014 року, тобто під час дії Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", яким на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості за кредитними договорами та договорами позики, з 14 квітня
2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Ураховуючи, що відповідач зареєстрований та постійно проживає у м. Краматорську Донецької області, апеляційний суд вважав, що зазначені вимоги банку задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати постанову Апеляційного суду Донецької області
від 14 березня 2017 року та залишити в силі рішення Краматорського міського суду Донецької області від 01 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що Умови і правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк" не містять підпису позичальника, а тому вони не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Крім того, апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Згідно з статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
07 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що 10травня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг ПриватБанку, зі сплатою 30 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначила про свою згоду на те, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку.
У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 не виконала взятих на себе кредитних зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 31 травня 2016 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 699,82 грн, яка складається з:
7 814,93 грн - заборгованість за кредитом, 24 761,09 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 900,00 грн - комісія, а також штрафи: 500,00 грн - фіксована частина, 1 723,80 грн - процентна складова.
Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.