Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 761/2330/18
провадження № 61-8524св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд соціального страхування України,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фонду соціального страхування України на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі судді Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У січні 2018 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі призначено судову експертизу.
У квітні 2019 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга Фонду соціального страхування ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2019 року.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що апеляційна скарга подана безпосередньо до апеляційного суду, а не через суд першої інстанції, тобто з порушенням порядку її подання. Також суд зазначив, що на дату звернення заявника з апеляційною скаргою Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система функціонувати не почала, суд апеляційної інстанції за відсутності матеріалів цивільної справи у ситуації подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду позбавлений можливості належним чином ознайомитися з матеріалами справи, вирішити питання щодо відповідності та дотримання норм процесуального права при зверненні з апеляційною скаргою.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2019 року, Фонд соціального страхування України просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, справу направити до апеляційного суду для подальшого розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що відсутність на час подання апеляційної скарги Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи жодним чином не створює перешкоди учасникам провадження та апеляційному суду в поданні та прийнятті апеляційних скарг у паперовій формі безпосередньо до апеляційних судів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі "Hoffmann v. Germany" від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.