Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 265/4124/16-ц
провадження № 61-26064св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Маріупольська міська рада Донецької області,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 жовтня 2016 року у складі судді Ковтуненко О. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Попової С. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
Маріупольська міська рада Донецької області у липні 2016 року звернулася до суду з позовом про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, розташовану на АДРЕСА_1.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що управлінням земельних відносин Маріупольської міської ради проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства у Лівобережному районі м. Маріуполя, під час якої 21 червня 2016 року спеціалістами управлінням встановлено, що ОСОБА_1 самовільно займає та використовує земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови під розміщення гаража, площею 0, 0066 га, металевого гаража, площею 0, 0014 га, недобудованої споруди площею 0, 0023 га, за адресою: АДРЕСА_1, чим порушує вимоги статей 125, 126, 211, 212 ЗК України. При цьому Маріупольською міською радою, в віданні якої знаходиться зазначена земельна ділянка, рішення про передачу у власність або надання у користування відповідачу земельної ділянки на АДРЕСА_1 для зазначених цілей не приймалось, правовстановлюючі документи на земельну ділянку у відповідача відсутні. За результатами перевірки складено відповідний акт, ОСОБА_1 направлено вказівку (попередження) від 21 червня 2016 року № 112/2016 про необхідність усунення порушень протягом десяти днів. Проте, 11 липня 2016 року під час додаткової перевірки встановлено, що вимоги попередження ОСОБА_1 не виконані, земельну ділянку не звільнено, у придатний для використання стан не приведено, про що вдруге складено відповідний акт. Таким чином, звільняти земельну ділянку добровільно відповідач не бажає, чим порушує права територіальної громади м. Маріуполя.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відзив на позовну заяву не надходив.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року, позов Маріупольської міської ради Донецької області задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити та привести у придатний для використання стан шляхом демонтажу самовільно зайняту земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови, розташовану на АДРЕСА_1, яка використовується під розміщення гаража, площею 0, 0066 га, металевого гаража, площею 0, 0014 га, недобудованої споруди, площею 0, 0023 га. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів обґрунтовувались тим, що відповідач самовільно використовує земельну ділянку, що в силу положень статей 211, 212 ЗК України є підставою для зобов`язання ОСОБА_1 усунути порушення норм земельного законодавства. З рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 10 червня 2016 року у справі № 265/1707/16-ц, яким частково задоволені позовні вимоги Маріупольської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану, випливає, що під час розгляду зазначеної справи відповідач ОСОБА_1 давав пояснення як свідок та зазначав, що на землі поруч із будинком АДРЕСА_1 самостійно побудував два гаражі, на які документів не має. Будь-яких доказів на підтвердження прийняття Маріупольською міською радою рішення про передачу земельної ділянки за цією адресою у власність або у користування відповідача для цих цілей суду не надано, як і доказів того, що земельна ділянка звільнена та приведена у придатний для використання стан.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Заявник зазначив, що спірні споруди були побудовані не ним, а іншою особою, з огляду на що він взагалі не є належним відповідачем у справі. Окрім цього, ОСОБА_2, який має право користування спірною земельною ділянкою, звернувся до органу місцевого самоврядування для вирішення питання про надання йому ділянки в оренду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року
№ 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21 червня 2016 року, складеним працівниками відділу контролю за використанням земель управління земельних відносин Маріупольської міської ради, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та використовує земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови на АДРЕСА_1, під розміщення гаража, площею 0, 0066 га, металевого гаража, площею 0, 0014 га, недобудованої споруди, площею 0, 0023 га.
На підставі виявленого порушення відповідачем норм земельного законодавства України винесено вказівку (попередження) від 21 червня 2016 року № 112/2016, яка направлена відповідачу, про необхідність усунення виявлених порушень, якою ОСОБА_1 зобов`язано усунути зазначені порушення у десятиденний строк.
Перевіркою дотримання вимог земельного законодавства відділом контролю за використанням земель управління земельних відносин Маріупольської міської ради від 11 липня 2016 року виявлено, що ОСОБА_1 вимоги вказівки (попередження) від 21 червня 2016 року № 112/2016 не виконав, земельну ділянку на АДРЕСА_1 не звільнив та продовжує використовувати її під розміщення зазначених споруд. Спірна земельна ділянка до придатного для використання стану ним не приведена.