Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 373/2307/16-ц
провадження № 61-25446св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області
від 11 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Березовенка Р. В., Матвієнко Ю. О., Олійника В. І.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про тлумачення змісту заповіту.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до заповіту, посвідченого секретарем Помоклівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області 26 грудня 2003 року та зареєстрованого у реєстрі за № 177, ОСОБА_3 заповів її чоловіку ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), розміром 4,04 в умовних кадастрових гектарах відповідно до сертифікату
від 17 листопада 1997 року, серії КВ № 0308960 . За життя ОСОБА_3
26 листопада 2002 року взамін указаного сертифіката отримав акт на право власності на землю серії Р2 № 444853, зареєстрований за № 472 (три земельні ділянки, цільове призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), четверта - під сіножаття залишилась не приватизованою. Змін до указаного заповіту ОСОБА_3 не вносилось.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого спадщину прийняв, проте не оформив у встановленому законом порядку, його син ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після смерті якого позивач як спадкоємець першої черги звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте їй було відмовлено з підстав того, що спадкодавець ОСОБА_3 у заповіті від 26 грудня 2003 року заповів право на земельну частку (пай) згідно з сертифікатом, проте спадкоємець заявляв вимогу щодо видачі свідоцтва на право власності на спадщину на земельну ділянку, державний акт про право власності на яку відсутній.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд здійснити тлумачення заповіту ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Помоклі Переяслав-Хмельницького району Київської області, посвідченого 26 грудня 2003 року секретарем Помоклівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Гресь Л. М., зареєстрованого у реєстрі за № 177, а також розтлумачити заповіт у частині того, що обом синам ОСОБА_3 заповів житловий будинок АДРЕСА_1 , проте у заповіті адреси будинку не вказав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 14 лютого 2017 року позов задоволено.
Здійснено тлумачення заповіту ОСОБА_3, 1930 року народження, посвідченого 26 грудня 2003 року секретарем Помоклівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Гресь Л. М., зареєстрованого у реєстрі за
№ 177 наступним чином:
синам ОСОБА_5, 1960 року народження, та ОСОБА_2, 1956 року народження, (у рівних частинах кожному) ОСОБА_3 заповів належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 та ощадну книжку НОМЕР_4 з усіма її процентами, які знаходяться в ощадній касі № 3029/02, с. Помоклі Переяслав-Хмельницького району Київської області;
сину ОСОБА_2, 1956 року народження, ОСОБА_3 заповів: земельну ділянку № НОМЕР_2, загальною площею 3,4283 га (0,3629 га + 0,3531 га + 2,7123 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на розпайованих землях Помоклівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області та належала заповідачу на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р2 № 444853, та право на земельну частку (пай) під № НОМЕР_2, площею 0,32 умовних кадастрових гектарів (сіножать), яке належало заповідачу на підставі сертифікату на земельну частку (пай)
серії КВ № 0308960 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив з того, що за змістом заповіту ОСОБА_3 зробив розпорядження усім своїм майном, а тому відсутні підстави вважати, що якась частина земельного паю - охоплена заповітом, а інша, яка була виділена в натурі з видачею державного акта на право власності на землю - залишилась без заповідального розпорядження.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2017 року рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 11 квітня 2017 року в частині тлумачення заповіту щодо права на земельну частку пай скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Здійснено тлумачення заповіту ОСОБА_5, 1930 року народження, посвідченого 26 грудня 2003 року секретарем Помоклівської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області Гресь Л. М., зареєстрованого у реєстрі за № 177 наступним чином:
сину ОСОБА_2, 1956 року народження ОСОБА_3 заповів: право на земельну частку (пай) під № НОМЕР_2, площею 0,32 умовних кадастрових гектарів (сіножать), яке належало заповідачу на час смерті на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серії КВ № 0308960 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішуючи спір, апеляційний суд, виходив із того, що зі змісту заповіту чітко вбачається, що заповідач заповів своєму сину ОСОБА_3 лише право, яке мав на час складання заповіту відповідно до сертифікату, зокрема на земельну ділянку (пай), площею 0,32 га (сіножаття), на яку державний акт не видавався, оскільки за життя ним було отримано ще у 2002 році відповідний державний акт на іншу частину земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,4283 га (0,3629 га + 0,3531 га + 2,7123 га) про що йому було відомо.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2017 року ОСОБА_1 подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У червні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 травня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
До Верховного Суду передано дану цивільну справу.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року вказану цивільну справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.