Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 327/370/16
провадження № 61-13293св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Розівська дослідна станція Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Розівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року в складі судді Кущ Т. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області
від 18 січня 2018 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Розівської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення.
Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що їх матері - ОСОБА_3 на праві власності належали земельні ділянки, площею 5,52 га кожна, розташовані на території Кузнецівської селищної ради Розівського району Запорізької області. 11 вересня 2003 року між ОСОБА_3 та Розівською філією державного підприємства "Бердянський районний центр державного земельного кадастру" Запорізької області були укладені договори оренди, відповідно до умов яких ОСОБА_3 передала в оренду Розівській філії державного підприємства "Бердянський районний центр державного земельного кадастру" указані земельні ділянки, строком на п`ять років -
до 15 вересня 2008 року. Указані договори оренди були зареєстровані у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 15 вересня 2003 року за реєстраційними номерами 303 та 304. Оскільки після закінчення строку оренди орендар не повернув земельні ділянки, ОСОБА_3 у 2011 році зверталась до суду з позовом про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Указані земельні ділянки були повернуті лише 23 листопада
2011 року та 26 березня 2012 року . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті позивачі прийняли у спадщину вказані земельні ділянки у рівних частках по 1/2 частини кожний. Вважали, що відповідач повинен їм компенсувати суму неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення повернення земельних ділянок.
З урахуванням уточнень позовних вимог, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд стягнути з відповідача на користь кожного із них по 25 936,48 грн неустойки у розмірі подвійної плати за час прострочення повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 2324982000:01:004:0053 та 2324982000:01:004:0052 після закінчення договорів оренди від 11 вересня
2003 року, укладених між ОСОБА_3 та відповідачем.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Розівського районного суду Запорізької області від 11 жовтня
2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов`язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов`язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень. Встановивши, що за життя ОСОБА_3 не заявляла вимог до відповідача щодо сплати на її користь неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення, а також не зверталась з відповідним позовом до суду, суд виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки у позивачів, спадкоємців ОСОБА_3, не виникли права щодо стягнення неустойки, яка не була стягнута судовим рішенням на користь спадкодавця.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити їх позов.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій у порушення частини першої статті 1230 ЦК України помилково ототожнено вимоги позивачів щодо стягнення неустойки, передбаченої статтею 549 ЦК (штраф, пеня), зі стягненням неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України, яка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, та стягнення якої можливо у даній справі у відповідності до частини першої статті 1230 ЦК України. Заявники вважали, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
У липні 2018 року Розівська дослідна станція державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 11 вересня 2003 року між ОСОБА_3 та Розівською дослідною станцією було укладено два договори оренди земельних ділянок, які були зареєстровані 15 вересня 2003 року у Розівській філії державного підприємства "Бердянський районний центр державного земельного кадастру" Запорізької області за реєстраційними номерами 303 та 304, відповідно до умов яких ОСОБА_3 передала в оренду Розівській дослідній станції дві земельні ділянки, площею 5,52 га кожна, з кадастровими номерами 2324982000:01:004:0053 та 2324982000:01:004:0053, строком на п`ять років кожну.
Рішеннями Апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2011 року та
від 05 квітня 2011 року Розівську дослідну станцію було зобов`язано повернути ОСОБА_3 вказані земельні ділянки.