ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 295/20304/13-ц
провадження № 61-34541св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Підприємство облспоживспілки "Житомирський кооперативний ринок",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2017 року, постановлену у складі судді Семенцової Л. М., та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року у справі № 295/20304/13-ц за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Підприємства облспоживспілки "Житомирський кооперативний ринок" (далі - ПО "Житомирський кооперативний ринок") про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заяви зазначив, що 14 березня 2017 року йому стало відомо про отримання ОСОБА_3, який працював у відповідача на посаді охоронника, від заступника директора ПО "Житомирський кооперативний ринок" ОСОБА_4 доручення передати йому журнал прийому-здачі чергувань за 2002-2006 роки. Про це доручення ОСОБА_3 повідомив йому лише зараз, тому що звільнився з роботи та не боїться керівництва відповідача.
Заявник вказує, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що журнал прийому-здачі чергувань за 2002-2006 роки не є належним і допустимим доказом, оскільки позивачі не змогли пояснити джерело його отримання, а відповідач факт ведення цього журналу на підприємстві заперечив.
Оскільки пояснення ОСОБА_3 підтверджують законність отримання журналу і свідчать про його належність та допустимість як доказу, ОСОБА_1 вважає цю обставину нововиявленою, тому просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року і призначити справу до розгляду.
Також у березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року.
Обґрунтовував заяву тими ж обставинами, що і ОСОБА_1, а саме отриманням ними журналу прийому-здачі чергувань за 2002-2006 роки від охоронника ПО "Житомирський кооперативний ринок" ОСОБА_3 за дорученням заступника директора підприємства ОСОБА_4
Посилаючись на викладене, просив вважати цю обставину нововиявленою, скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року і призначити справу до нового розгляду.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 20 липня 2017 року заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2017 року у задоволенні заяв ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року у справі № 295/20304/13-ц відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені заявниками обставини не є нововиявленими у розумінні статті 361 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяв, і не спростовують правильність висновків, покладених в основу рішення Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року. Також суд послався на те, що факт отримання позивачами журналу прийому-здачі чергувань за 2002-2006 роки від охоронника ПО "Житомирський кооперативний ринок" ОСОБА_3 за дорученням заступника директора підприємства ОСОБА_4 не знайшов свого підтвердження в ході розгляду цієї справи, тобто не доведено дійсне існування обставин, що зазначені заявниками як нововиявлені.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилено, ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2017 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність нововиявлених обставин, які можуть бути підставою для перегляду рішення Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просили ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 20 липня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2017 року скасувати і задовольнити їх заяви.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвали судів першої і апеляційної інстанцій постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявники зазначають, що суди безпідставно відмовили їм у стягненні заробітної плати за 2002-2006 роки і у відшкодуванні моральної шкоди у справі № 295/20304/13-ц, так як при вирішені позову щодо стягнення заробітної плати за 2006-2010 роки у іншій справі суд їх вимоги задовольнив за тих же обставин і на підставі таких же доказів.
На думку заявників, суди безпідставно відхили поданий ними як доказ журнал прийому-здачі чергувань за 2002-2006 роки, який прошитий, пронумерований та засвідчений печаткою підприємства і підписами директора та його заступника. Також не погоджуються із викладеними у рішенні Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року висновками про те, що належним доказом часу їх роботи є саме табелі обліку робочого часу, так як вважають їх підробленими.
Вказують, що дізналися про передачу їм журналу ОСОБА_3 за дорученням заступника директора підприємства ОСОБА_4 лише у березні 2017 року. Покази допитаного як свідка ОСОБА_4 щодо непередачі журналу вважають неправдивими, оскільки він намагається уникнути виплати їм заробітної плати за надурочну роботу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У 2018 році справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 4 червня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у задоволенні позову до ПО "Житомирський кооперативний ринок" про стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи справу, суд встановив, що на підтвердження своїх доводів про роботу надурочно позивачі подали журнал рапортів здачі та прийому чергувань, розпочатий 23 серпня 2002 року і закінчений 22 квітня 2006 року.
Оглянувши даний доказ, суд оцінив його критично та відхилив як неналежний і недопустимий у зв`язку з неможливістю встановити, ким заведений цей журнал, до чиїх посадових обов`язків віднесено його заповнення та чи відповідають вказані у ньому дані дійсності, врахувавши також заперечення ПО "Житомирський кооперативний ринок" щодо ведення такого журналу на підприємстві. Позивачі на вимогу суду не змогли пояснити джерело походження і обставини отримання вказаного журналу та не спростували попередньо зазначених ними у позовній заяві доводів про те, що роботодавець знищив журнали прийому-здачі чергувань.
Оскільки інших доказів понаднормової роботи позивачі не надали і визнали, що жодної перевірки з питань дотримання законодавства про працю у період з 2002 по 2006 роки в ПО "Житомирський кооперативний ринок" не проводилось, суд першої інстанції вважав позовні вимоги недоведеними і відмовив у їх задоволенні.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року вказане рішення залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу позивачів, суд апеляційної інстанції зазначив, що журнал прийому-передачі чергувань співробітників служби охорони автомобільного гаражу ПО "Житомирський кооперативний ринок" за період з 23 серпня 2004 року по 22 квітня 2006 року є документом передачі закріпленого майна, не містить даних про початок та закінчення чергування (години) і не є документом обліку робочого часу.
Підставою для нарахування заробітної плати за відпрацьований час є табель обліку робочого часу, у якому відображуються відпрацьовані працівником дні та години, понаднормові та нічні години, якщо такі були тощо.
Доводи заявників апеляційної скарги про те, що журнал рапортів прийому-здачі чергувань за 2002-2006 роки був заведений ПО "Житомирський кооперативний ринок", підписаний його керівником і наданий позивачам одним із працівників управління підприємства, а тому є належним та допустимим доказом, апеляційний суд визнав такими, що не мають правового значення, оскільки такий журнал не замінює графіки змін на підприємстві та належно оформлені табелі обліку робочого часу.
Розглядаючи заяву, суд першої інстанції допитав як свідка ОСОБА_3, який пояснив, що у червні 2013 року заступник директора підприємства ОСОБА_4 викликав його і попросив передати ОСОБА_1 журнал прийому-здачі чергувань. Вказаний журнал він віддав іншому працівнику, що працював вантажником, та попросив передати ОСОБА_7 .
Також суд допитав як свідка ОСОБА_4, який пояснив, що жодних доручень ОСОБА_3 щодо передачі ОСОБА_7 журналу не надавав і зазначив, що законним шляхом журнал не міг потрапити до позивачів.
Оцінивши покази свідків, суди дійшли висновку про недоведеність передачі журналу рапортів прийому-здачі чергувань за 2002-2006 роки від ОСОБА_3 ОСОБА_7 за дорученням ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.