Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 487/10134/14-ц
провадження № 61-20183св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М.,
Яворської Ж. М., від 14 березня 2017 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки до комунальної власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 830 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На підставі рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. У подальшому за договором купівлі-продажу
від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 продала земельну ділянку
ОСОБА_2 . Зазначав, що земельна ділянка була передана у власність з порушеннями чинного законодавства, оскільки розташована у прибережній захисній смузі Бузького лиману, тобто відноситься до земель водного фонду й не може передаватися у власність громадянам.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати незаконними та скасувати пункти 45, 45.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0020, площею
830 кв. м, по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ № 140143
від 29 жовтня 2009 року, виданий ОСОБА_1 ; повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради спірну земельну ділянку шляхом її витребування у ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Щербини С. В., від 01 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а відтак передача її у власність ОСОБА_1 відбулась з дотриманням норм земельного законодавства. Крім того, прокурор не довів факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів Державної інспекції сільського господарства України, в інтересах якої було пред`явлено позов. Крім цього, районний суд зазначив, що прокурор пропустив строк звернення до суду з позовом, який почався з 04 вересня 2009 року, тобто з часу прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваного рішення, а відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним пункт 45.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 830 кв. м, по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ №140143, виданий 27 листопада 2009 року на ім`я ОСОБА_1, площею 0,0830 га, по АДРЕСА_1, з відміткою про перехід права власності на цю земельну ділянку до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ставничою І. О., за реєстровим № 916. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку, площею 0,0830 га, по АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову одночасно з причин пропуску позивачем строку позовної давності та з підстав необґрунтованості позову. Миколаївською міською радою під час вирішення питання стосовно передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки допущено порушення вимог закону, оскільки вона розташована у прибережній захисній смузі ріки Південий Буг і відноситься до земель водного фонду, на який розповсюджується окремий порядок надання та використання. ОСОБА_2 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги р. Південий Буг, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Установивши, що прокурор звернувся до суду за захистом порушених інтересів територіальної громади міста Миколаїв, при відсутності іншого органу, який за законом уповноважений на захист цих прав та набув процесуальні права, і дізнався про порушення інтересів територіальної громади лише при проведенні в установленому законом порядку перевірки у березні 2013 року, суд дійшов висновки про те, що прокурор звернувся до суду з указаним позовом у межах позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що прокурором не було надано обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави, а також неправильно обрано спосіб захисту права. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що відлік строку позовної давності необхідно рахувати з моменту, коли держава в особі уповноваженого органу, а не її процесуального представника, дізналась або повинна була дізнатись про порушене право. Суд безпідставно наділив територіальну громаду статусом позивача у цій справі, хоча остання не може бути самостійним учасником цивільного процесу, її права та інтереси в суді може представляти Миколаївська міська рада або прокурор в інтересах Миколаївської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції не надав правову оцінку обставинам додержання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивачем не надано доказів на підтвердження визначення меж спірної земельної ділянки та знаходження її у межах прибережної захисної смуги.
Короткий зміст заперечення (відзиву) на касаційну скаргу
У запереченні (відзиві) на касаційну скаргу перший заступник прокурора Миколаївської області просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу передано до Верховного Суду та 04 червня 2019 року розподілено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки,
площею 22 156 кв. м, у тому числі 55 кв. м під капітальну забудову,
99 кв. м під споруди, 1 766 кв. м під проходи, проїзди та майданчики,
20 236 кв. м під зелені насадження за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням їх до земель комерційного використання для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1, надано цю земельну ділянку, площею 22 156 кв. м, товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект" в оренду строком на десять років та зобов`язано землекористувача укласти договір оренди земельної ділянки.
Миколаївська міська рада рішенням від 04 вересня 2009 року затвердила проекти землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок, орієнтовною площею 1 тис. кв. м за рахунок земель
ТОВ "Миколаївбудпроект" з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва жилих будинків по АДРЕСА_1, у тому числі ОСОБА_1 - земельної ділянки, площею 830 кв. м, по АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення 27 листопада 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
У подальшому за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_2, про що на вказаному державному акті була здійснена відмітка про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2
Згідно акту державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Миколаївській області
від 14 березня 2013 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1, загальною площею 12 424 кв. м, ширина якої становить 84,5 м, довжина вздовж Бузького лиману 176 м, знаходиться на відстані 9 м від урізу води Бузького лиману.
Спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована в межах вказаної в акті земельної ділянки, що підтверджено прокурором в суді апеляційної інстанції. Представник відповідача в суді апеляційної інстанції не заперечував, що спірна земельна ділянка знаходиться в безпосередній близькості біля урізу води.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).
Частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.
Статтею 84 ЗК України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.
Згідно зі статтею 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Зі змісту вказаних положень законодавства слідує, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом і в межах прибережних захисних смуг.
Згідно зі статтею 86 ВК України визначено вичерпний перелік робіт, що можуть проводитися на землях водного фонду. До цих робіт віднесено будівництво гідротехнічних споруд, поглиблення дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, прокладанням комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.
Землі прибережної захисної смуги входять до складу земель водного фонду України, на яких хоча і не розташований водний об`єкт, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.
Згідно з приписами статей 1, 88, 89 ВК України, статей 60, 61 ЗК України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.