Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 466/198/16-ц
провадження № 61-4473св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
особа, яка подала апеляційну скаргу - Львівська місцева прокуратура № 2 Львівської області, в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П., від 21 січня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на об`єкт самочинного будівництва.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй та відповідачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0612 га по АДРЕСА_1 . До 2007 року на вказаній земельній ділянці знаходився житловий будинок загальною площею 57,6 кв. м, який належав їм - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, по 1/2 ідеальній частці за кожним. У 2007 році нею за власні кошти було здійснено реконструкцію житлового будинку з його прибудовою і надбудовою, у результаті чого загальна площа будинку становить 192, 4 кв. м. Враховуючи, що реконструкція будинку проводилася за її кошти, площа будинку після реконструкції значно збільшилася в порівнянні з площею будинку, у якому їй та відповідачу належало по 1/2 його ідеальної частки, що становило по 28,8 кв. м, вважає, що її частка у будинку становить 85/100 частин (163,6 кв. м), а відповідача - 15/100 частини (28,8 кв. м). Відповідач не надавала їй письмової згоди, необхідної для подання у Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради пакету документів для прийняття рішення про оформлення за нею права власності на 85/100 частин реконструйованого будинку, у зв`язку з чим вона має труднощі в реєстрації права власності на належну їй частку в будинку у позасудовому порядку.
Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати право спільної часткової власності в ідеальних частках на житловий будинок під літерою "А-2" по АДРЕСА_1, загальною площею 192,4 кв. м, за ОСОБА_1 - 85/100 частин та ОСОБА_3 - 15/100 частин.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова, у складі судді Глинської Д. Б., від 15 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано право спільної часткової власності на 85/100 ідеальних часток на житловий будинок під літерою "А-2" по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 Визнано право спільної часткової власності на 15/100 ідеальних часток на житловий будинок під літерою "А-2" по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що площа житлового будинку під літерою "А-2" за адресою: АДРЕСА_1, до реконструкції становила 57,6 кв. м, кожному із сторін в цьому будинку належало на праві власності по 1/2 ідеальній частці (відповідно по 28,8 кв. м кожному). Враховуючи, що реконструкція та добудова до будинку здійснена за кошти позивача, ідеальна частка позивача ОСОБА_1 із врахуванням збільшення площі будинку на 134,8 кв. м повинна становити 85/100 частин від усього будинку (28,8 кв. м + 134,8 кв. м = 163,6 кв. м), а відповідача ОСОБА_3 - 15/100 його частин (28,8 кв. м).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року апеляційну скаргу Львівської місцевої прокуратури № 2 Львівської області, подану в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спору районний суд не з`ясував, чи здійснювалася добудова та прибудова до будинку АДРЕСА_1 позивачем на підставі відповідної дозвільної документації, чи була згода відповідача на проведення такої добудови, чи не порушує таке будівництво права та інтереси третіх осіб. Реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 позивачем здійснено без відповідної дозвільної документації та без згоди співвласника будинку ОСОБА_3, а тому вона є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України. При зверненні до суду із цим позовом позивач жодним чином не обґрунтувала своїх позовних вимог та не надала доказів на підтвердження того, що відповідачем ОСОБА_3 порушується її право власності. Вирішуючи спір, суд фактично взяв на себе повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо здійснення ними повноважень у сфері містобудування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем порушувалося питання перед апеляційним судом щодо залишення апеляційної скарги без руху, оскільки така скарга була подана із суттєвими порушеннями, зокрема із пропуском строку на апеляційне оскарження. Апеляційним судом безпідставно поновлено строк (через 11 місяців) на апеляційне оскарження рішення районного суду. При відкритті апеляційного провадження 03 травня 2017 року суддею-доповідачем було надано перевагу прокуратурі, а тому такі дії апеляційного суду порушують право ОСОБА_1 на справедливий судовий розгляд. Позивачем також порушувалося клопотання про закриття апеляційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, 2004 року, однак таке клопотання безпідставно залишено апеляційним судом без задоволення. Посилання в апеляційній скарзі прокурора на порушення місцевим судом положень статей 328, 331 ЦК України, частини пʼятої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є безпідставним, оскільки ці норми матеріального права стосуються набуття права власності на новостворене нерухоме майно з дотриманням законодавчих процедур, проте не самочинного будівництва. Заявник вважає рішення суду апеляційної інстанції немотивованим.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на об`єкт самочинного будівництва призначено до судового розгляду.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що постанова апеляційного суду від 21 січня 2019 року не підлягає скасуванню, оскільки є законною, обґрунтованою, відповідає дійсним обставинам справи, судом дотримано норми матеріального та процесуального права. Позивач незаконними діями, самовільним будівництвом, без дотримання правил та будівельних норм, без згоди відповідача позбавила її права власності на 1/2 частину будинку.
У поданому відзиві на касаційну скаргу заступник прокурора Львівської області посилається на те, що оскаржена постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ґрунтується на засадах верховенства права. Прокуратурою правомірно в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові подано апеляційну скаргу на незаконне рішення районного суду. Твердження позивача про те, що апеляційний суд не мав права відкривати провадження у справі за апеляційною скаргою прокурора є безпідставним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторонам спору на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0612 га за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що підтверджується державним актом від 16 березня 1999 року (бланк серія ЛВ 50806004) на право приватної власності на землю, виданим директором Департаменту землеустрою та планування забудови міста Львівської міської ради народних депутатів, зареєстрованим в Книзі актів на право приватної власності на землю за 3-5 № 249.
На зазначеній земельній ділянці був розташований житловий будинок, загальна площа якого згідно технічного паспорта від 10 березня 1987 року становила 57,6 кв. м. Згідно правовстановлюючих документів житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частці.
У 2007 році позивачем ОСОБА_1 було здійснено реконструкцію житлового будинку під літерою "А-2" по АДРЕСА_1 з прибудовою і надбудовою, в результаті чого загальна площа будинку по АДРЕСА_1 згідно технічного паспорта від 16 липня 2015 року, виданого обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", становить 192,4 кв. м, тобто площа будинку внаслідок реконструкції збільшилася на 134,8 кв. м.
Реконструкція та добудова до будинку проводилася позивачем за її кошти на підставі договору підряду № 12/08/06-1, укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ ВП "Галтрансрембуд".
Згідно відповіді Департаменту містобудування Львівської міської ради від 22 грудня 2015 року, наданої на звернення ОСОБА_1 про можливість експлуатації індивідуального житлового будинку під літерою "А-2" після самочинно здійсненої реконструкції з прибудовою та надбудовою за адресою АДРЕСА_1, технічна можливість експлуатації житлового будинку існує за умови згоди співвласників будинковолодіння.
Суд апеляційної інстанції встановив, що реконструкція та добудова до вказаного житлового будинку є самочинним будівництвом.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції, а також рішення суду першої інстанції не відповідають.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України; частина третя статті 2 ЦПК України у редакції, чиній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора із апеляційною скаргою) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
У цивільних справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина третя статті 26 ЦПК України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).