Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 175/2317/16-ц
провадження № 61-24658св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року у складі судді Реброва С. О. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, у якому просила встановити, що будинок АДРЕСА_1 станом на 30 вересня 1998 року на момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був об`єктом незавершеного будівництва.
Позов мотивований тим, що будинок був придбаний нею та її чоловіком ОСОБА_4 у 1996 році. У 1998 році шлюб між ними розірвано. У період із 1996 року по 1998 рік спільно було збудовано котельню, зливну яму і колодязь. Будинок не був оснащений обладнаннями, які дають підстави вважати його придатним для житла і визнати об`єктом завершеного будівництва.
ОСОБА_4 також надав ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на віджучення належної йому 1/2 частини незавершеного будівництва.
30 вересня 1998 року ОСОБА_3 відчужив будинок, про указане їй стало відомо у 1999 році.
Короткий зміст рішення та ухвали судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1, звернувшись до суду у червні 2016 року, пропустила встановлений законом строк позовної давності, а також позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року, погодився із судом першої інстанції щодо того, що позивач пропустила встановлений законом строк позовної давності.
Короткий зміст касаційної скарги
ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій жодним чином не мотивували своїх рішень, не надали оцінки доказам у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, застосував позовну давність за власною ініціативою.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором купівлі-продажу від 25 червня 1996 року будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_1 та ОСОБА_4
03 вересня 1998 року ОСОБА_1 видала довіреність ОСОБА_3 на розпорядження належною їй 1/2 частиною незавершеного будівництва.
Рішенням Виконавчого комітету Підгороднянської міської ради Дніпропетровського району від 16 вересня 1998 року за № 190 затверджено акт приймання в експлуатацію закінченого житлового будинку за АДРЕСА_1 .
22 вересня 1998 року ОСОБА_4 видав ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження належною йому 1/2 частиною незавершеного будівництва.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 вересня 1998 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продали ОСОБА_2 житловий цегляний будинок загальною площею 84,9 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу від 30 вересня 1998 року проданий будинок зареєстрований як об`єкт нерухомого майна - житловий будинок.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2006 року, що набрало законної сили, ОСОБА_1 у задоволенні позову у частині визнання недійсним акту вводу в експлуатацію та рішення Виконавчого комітету Підгороднянської міської ради Дніпропетровського району від 16 вересня 1998 року за № 190 відмовлено.