ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2019 року
м. Київ
Справа № 909/636/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Чупрій А.П.,
представників учасників справи:
позивача - Державного агентства резерву України (далі - Державне агентство, позивач) - Михайлюк А.З. (дов. від 06.03.2019 №811/0/4-19),
відповідача - Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів"
(далі - Підприємство, відповідач) - не з`явився,
третьої особи - Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство) - Пантелеєнко Р.М. (посв. від 20.05.2016 № 0299),
розглянув касаційну скаргу Міністерства
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 (головуючий - суддя Дубник О.П., судді: Зварич О.В. і Скрипчук О.С.)
зі справи № 909/636/16
за позовом Державного агентства
до Підприємства
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство,
про стягнення 31 000 000 грн штрафних санкцій.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У липні 2016 року Державне агентство звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Підприємства про відшкодування вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, на суму 8 457 594,90 грн та стягнення з Підприємства штрафних санкцій на загальну суму 31 783 748 грн, з яких 8 457 594,90 грн 100% штрафу та 23 326 153,10 грн пені.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на відповідальне зберігання до відповідача закладено матеріальні цінності державного резерву, а саме - зерно, відповідачем не забезпечено збереження матеріальних цінностей державного резерву, які не повернуті відповідачем і вартість яких станом на 04.07.2003 складає 8 457 594,90 грн, у тому числі: 4646,203 тонни пшениці 3 класу на суму 5 575 443,60 грн та 2744,906 тонни пшениці 4 класу на суму 2 882 151,30 грн. На підставі статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідачу нараховано 8 457 594,90 грн 100% штрафу та 23 326 153,10 грн пені за період з 04.07.2003 до 20.07.2016.
1.3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017: позовні вимоги Державного агентства задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача кошти в сумі 9 241 342,90 грн, з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 8 457 594,90 грн, штраф у сумі 457 594,90 грн та пеню у сумі 326 153,10грн, а також 206 700 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовлено, оскільки суд застосував своє право на зменшення штрафних санкцій (штрафу та пені) в порядку пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення).
1.4. Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області. В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін.
1.5. Під час нового розгляду справа переглядається в частині стягнення з Підприємства на користь Державного агентства 8 000 000 грн штрафу та 23 000 000 грн пені.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 у задоволенні позову Державного агентства про стягнення з Підприємства штрафних санкцій в сумі 31 000 000 грн відмовлено повністю.
2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване статтями 1, 2, 3, 4, частиною четвертою статті 8, статтями 14, 17 Закону України "Про державний матеріальний резерв". Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що: всупереч Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129, договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між Держрезервом та Підприємством був укладений лише 08.01.2009; разом з тим, незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, як вбачається з матеріалів справи, було виявлено ще у 2003 році, в той час коли до 2013 року відповідач перебував у безпосередньому підпорядкуванні та управлінні позивача; жодних доказів розслідування причин виявлених фактів або притягнення до відповідальності винних осіб, вжиття належних заходів для ліквідації виявлених порушень та їх попередження на майбутнє тощо позивачем суду надано не було. Тому суд дійшов висновку, що саме позивачем як державним органом, до сфери управління якого належав відповідач, була створена можливість тривалий час (а це понад 10 років) нараховувати останньому штрафні санкції, розмір яких визначений Законом України "Про державний матеріальний резерв" та значно перевищує суму основного боргу, що, в свою чергу, могло призвести до єдиної ситуації нарощення боргів і припинення діяльності підприємства, яке має виключне стратегічне значення не лише для Івано-Франківської області, а й для держави в цілому.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019: рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 у цій справі скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Державного агентства 8 000 000 грн штрафу, 23 000 000 грн пені та 785 460 грн судового збору.
2.4. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: відповідач є самостійною юридичною особою, яка є стороною зобов`язання, а відсутність доказів розслідування причин виявлених фактів, або притягнення до відповідальності винних осіб не спростовує факту неналежного виконання зобов`язання юридичною особою; з наявних у матеріалах справи звітів відповідача не вбачається підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, у зв`язку із скрутним фінансовим становищем відповідача. Дана обставина не є винятковою для зменшення штрафу та пені, з огляду на те, що відповідач не вживав жодних заходів для виконання своїх зобов`язань, маючи для цього можливість, добровільно не виконував узгоджені графіки повернення зерна до державного резерву, і не може розцінюватись як навмисна дія позивача щодо збільшення розміру штрафних санкцій, оскільки нарахування таких прямо передбачено законом, і аж до повного повернення матеріальних цінностей до державного резерву; позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов`язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Міністерство просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 у справі № 909/363/16, залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги
4.1. Міністерство вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам чинних норм права щодо законності і обґрунтованості її прийняття, повноти та об`єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів.
4.2. Міністерство стверджує, що правовий аналіз норм статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує на те, що дані приписи вказаних норм не є імперативними та повинні застосовуватися за визначених умов та на розсуд суду.
4.3. Міністерство вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.11.2018 прийнято на підставі повного та об`єктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, з урахуванням особливостей, встановлених статтями 233 ГК України та 551 ЦК України.
4.4. Скаржник погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме позивачем як державним органом, до сфери управління якого належав відповідач, була створена можливість тривалий час (понад 10 років) нараховувати останньому штрафні санкції, розмір яких визначений Законом України "Про державний матеріальний резерв", та значно перевищує суму основного боргу, що, в свою чергу, призводить до нарощування боргів і в подальшому може призвести до порушення справи про банкрутство і припинення стабільної діяльності Підприємства.
4.5. Скаржник також звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що позивачу було відомо про відсутність у відповідача внаслідок самовільного відчуження закладених матеріальних цінностей (пшениці) з 2003 року, після чого надалі періодично проводилися перевірки наявності зерна на Підприємстві, внаслідок чого складено відповідні акти перевірок. Відтак позивач не довів відсутності можливості запобігти збільшенню/наростанню штрафних санкцій починаючи з 2003 року, та, будучи обізнаним про відсутність зерна, звернувся з позовом до відповідача про повернення суми боргу та штрафних санкцій лише 29.07.2016.
4.6. Міністерство стверджує, що судом апеляційної інстанції не зроблено вмотивований висновок щодо підстав відхилення і неврахування положень статей 233 ГК України та 551 ЦК України і взагалі не взято до уваги обґрунтовані та закріплені нормативно доводи Міністерства щодо стратегічного значення Підприємства для продовольчої безпеки України, обмежившись лише формальним обґрунтуванням щодо права, а не обов`язку суду зменшити розмір штрафних санкцій, які накладені на Підприємство.
5. Позиція, викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. Державне агентство 03.09.2019 направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Міністерства та залишити в силі оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.
5.2. Позивач вказує на те, що саме на відповідача покладена відповідальність за невжиття достатніх та належних заходів для збереження матцінностей, в результаті яких були вчинені дії з їх відчуження, що випливає з положень норм статей 11, 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
5.3. Державне агентство зазначає, що факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву є порушенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву, що, в свою чергу, свідчить про неналежне виконання своїх зобов`язань, передбачених ЦК України (зокрема статтями 936, 942, 949), Законом України "Про державний матеріальний резерв", Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву та іншими нормативними актами, які регулюють порядок здійснення операцій з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву. За неналежне виконання зобов`язань стаття 230 ГК України передбачає відповідальність у вигляді стягнення штрафних санкцій.
Відповідно до статті 231 ГК України сплата неустойки регулюється законом. Згідно з пунктом 10 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.
Крім цього, пунктом 16 статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що розмір пені, передбачений пунктом 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач у зв`язку з незабезпеченням збереження матеріальних цінностей державного резерву зобов`язаний понести відповідальність, передбачену законодавством.
5.4. Також позивач вважає, що посилання скаржника на відсутність повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи судом апеляційної інстанції такими, що не мають правового підґрунтя.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. У липні 2003 на Підприємстві проводилась контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності зерна державного резерву, яке знаходилось на відповідальному зберіганні на підприємстві, за результатами якої був складений акт від 04.07.2003. Під час цієї перевірки було встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву та виявлено їх самовільне відчуження, зокрема, пшениці 3 класу - у кількості 4 946,203 тонни та пшениці 4 класу - у кількості 2 794,906 тонни.
6.2. У матеріалах справи наявний акт від 21.12.2007 "Про результати позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності", а саме: перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів", згідно з даними якого повторно виявлено самовільне відчуження зерна відповідачем у кількості: пшениці 3 класу - 4 946,203 тонни, а пшениці 4 класу - 2 794,906 тонни. В акті також зазначено, що вказане самовільне відчуження зерна вже було виявлене перевіркою, проведеною контрольно-ревізійною службою Держкомрезерву України (акт від 04.07.2003) та підтверджено попередніми перевірками, проведеними КРВ Західного регіону Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту Держкомрезерву України (акт від 14.07.2005; акт від 18.10.2006).
6.3. У матеріалах справи також міститься акт від 28.11.2008 "Про результати перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху зерна державного резерву, яке знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів", яким встановлено часткове повернення пшениці 3 та 4 класів, а відтак цим актом встановлено, що до повернення Комбінатом підлягало пшениці 3 класу - 4 796,203 тонни, а пшениці 4 класу - 2 744,906 тонни. Такі ж розміри самовільного відчуження пшениці встановлені й актом комплексної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" від 28.05.2010.
6.4. Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Підприємством 08.01.2009 укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/341-2009, пунктом 1.1 якого передбачено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.
6.5. Відповідно до пункту 6 названого договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв" та іншими актами законодавства.
6.6. Згідно з даними листів від 21.11.2013 № 3/1125 та від 01.10.2014 № 4/760 відповідач зобов`язувався повернути самовільно використане зерно до державного резерву відповідно до графіка повернення у визначеній ним кількості, який постійно коригувався та вчасно не виконувався. Зокрема, відповідно до приймальних актів по формі Р-16 підприємством повернуто: у 2008 році (за приймальними актами від 05.02.2008 № 1, від 17.03.2008 № 2 та від 20.10.2008 № 11) 150 тонн пшениці 3 класу, 50 тонн пшениці 4 класу; у 2014 році (за приймальним актом від 18.09.2014 № 1) 100 тонн пшениці 3 класу; у 2016 році (за приймальним актом від 11.03.2016 № 1) 50 тонн пшениці 3 класу.
6.7. Отже, загальна кількість зерна державного резерву, яка підлягала поверненню, становить 7 391,109 тонни, з яких 4 646,203 тонни пшениці 3 класу та 2 744,906 тонни пшениці 4 класу.
6.8. Предметом поданого 29.07.2016 позову були вимоги про зобов`язання Підприємства відшкодувати вартість матеріальних цінностей, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження на суму 8 457 594.90 грн, а також стягнення 8 457 594,90 грн штрафу та 23 326 153,10 грн пені, нарахованої за період з 04.07.2003 по 20.07.2016 на підставі статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
6.9. Вирішуючи цей спір, попередні судові інстанції, встановивши, що вартість матеріальних цінностей державного резерву, які підлягали поверненню до державного резерву, станом на 04.07.2003, складає 8 457 594,90 грн, з яких: 4 646,203 тонни пшениці 3 класу на суму 5 575 443,60 грн та 2 744,906 тонни пшениці 4 класу на суму 2 882 151,30 грн, і що такі матеріальні цінності не були повернуті відповідачем, дійшли висновків про наявність підстав для стягнення згаданої суми коштів, а також про правомірність нарахування відповідачу штрафних санкцій у спірний період на підставі статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
6.10. Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 в частині відмови у стягненні штрафу та пені скасовано, і в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області, а тому справа переглядається тільки в частині стягнення з Підприємства на користь Державного агентства 8 000 000 грн штрафу та 23 000 000 грн пені.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2017 в іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 залишено без змін, а саме щодо залишення без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016, та стяґнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 9 241 342,90 грн, з яких: вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в сумі 845 7594,90 грн, штраф у сумі 457 594,90 грн та пені у сумі 326 153,10 грн, а також 206 700 грн - судового збору. Отже, рішення суду в частині позовних вимог щодо стягнення вартості матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей, у сумі 845 7594,90 грн, штрафу у сумі 457 594,90 грн та пені у сумі 326 153,10 грн, набрало законної сили та судом не переглядається.
7. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
7.1. Цивільний кодекс України (далі - ЦК України):
- частина перша статті 256:
зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
- пункт 6 частини першої статті 268:
позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов`язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв";
- частина друга статті 509:
зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу;
- частина перша статті 509:
зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку;
- стаття 610:
порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання);
- стаття 611:
у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки;
- частина перша статті 612:
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом;
- стаття 942: