Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 755/4030/16-ц
провадження № 61-34271св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28 грудня 2010 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від неї грошові кошти у розмірі 1 100,00 євро, що еквівалентно 30 697,00 грн, та зобов`язувався повернути борг у строк до 28 грудня 2015 року. Проте відповідач не виконав умови укладеного договору, допустив прострочення грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, та відшкодування моральної шкоди, спричиненої порушенням прав позивача.
Посилаючись на вказані обставини, в остаточному варіанті своїх позовних вимог просила стягнути з відповідача в її користь суму позики 1 100 євро, що еквівалентно 30 697 грн, 3 % річних у розмір 560,12 грн, 736,73 грн інфляційних втрат, 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 100,00 євро, що еквівалентно 30 177,40 грн, 736,73 грн - індекс інфляції, 560,12 грн - 3 % річних та 551,20 грн судового збору, а всього 32 025,45 грн.
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було сплачено 2 500,00 Євро за оренду квартири, в якій проживав відповідач, при цьому останній вказані грошові кошти особисто не отримував. Проте, суд першої інстанції не вважав вказану обставину такою, що дає підстави для звільнення відповідача від обов`язку з виконання прийнятого ним зобов`язання з повернення цих грошових коштів частинами у строк до 31 грудня 2015 року, як було передбачено умовами розписки від 28 грудня 2014 року.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що розписка, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги, не підтверджує факт укладення договору позики між сторонами. При цьому суд першої інстанції встановивши, що відповідач грошових коштів за договором позики не отримував, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову, допустивши порушення норм матеріального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу та клопотання, у яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо передачі грошових коштів не відповідачу, а доньці позивача. Крім того, в розписці від 28 грудня 2014 року зафіксована обставина повернення відповідачем частково суми боргу в розмірі 200,00 євро, що є доказом визнання боргу відповідачем. На переконання позивача, сам факт видачі відповідачем розписки є підтвердженням отримання за цією розпискою грошових коштів. При цьому дата видачі розписки є датою отримання грошових коштів.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
У вересні 2017 року на адресу суду від відпвідача надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що безпосередньо гроші від позивача він не отримував, а розписка від 28 грудня 2014 року не підтверджує факт укладення договору позики між сторонами, оскільки не містить умов отримання ним в борг із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України05 червня 2018 року справа передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2014 року ОСОБА_2 написав розписку, за умовами якої взяв на себе зобов`язання повернути до 31 грудня 2015 року грошові кошти сплачені ОСОБА_1 за його проживання у квартирі в Німеччині в сумі 2 400,00 євро.
Також встановлено, що відповідач частково повернув борг у розмірі 1 300,00 євро.