Постанова
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 426/22209/18
провадження № 51-1657 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Пономарьової М.С.,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_1,
захисника в режимі відеоконференції Кузнєцової Т.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Луганського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у кримінальному провадженні №12018130550000767 від 08 жовтня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Бугське Вознесенського району Миколаївської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сватівського районного суду Луганської області від 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 червня 2018 року приблизно о 06:00, перебуваючи за адресою АДРЕСА_1, керуючись корисливим мотивом, повторно, умисно, таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_2, чим заподіяв останній майнової шкоди на суму 338 грн.
Ухвалою Луганського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду змінено.
Засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 22 серпня 2018 року постановлено виконувати самостійно.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому зазначає, що апеляційний суд при зміні вироку місцевого суду безпідставно не застосував до засудженого норми ч. 4 ст. 70 КК України та не зарахував у строк покарання, покарання, призначене за попереднім вироком.
Разом з тим прокурор зазначає, що апеляційний суд при постановленні ухвали повною мірою не врахував дані про особу засудженого, наявність судимостей, а також характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та призначив явно несправедливе покарання через м`якість.
Також посилається на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував рішення в частині звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
На зазначену касаційну скаргу захисник Кузнєцова Т.А. в інтересах засудженого ОСОБА_1 подала заперечення, в яких посилається на те, що доводи прокурора є безпідставними, а рішення апеляційного суду законним та обґрунтованим.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, захисник та засуджений заперечували проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюється, а тому у касаційному порядку не перевіряється.
Доводи прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та безпідставного застосування до засудженого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_1, а також звільняючи останнього від відбування такого покарання, виходив з того, що засуджений раніше судимий, вчинив злочин середньої тяжкості, задовільно характеризується за місцем проживання та врахував вартість і значимість викраденого майна, а також думку потерпілої, яка не наполягала на суворій мірі покарання.
Обставинами, що пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди. Обставиною, що обтяжує покарання засудженому, судом визнано рецидив злочинів.
Крім того, доводи касаційної скарги прокурора про необгрунтоване застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема, "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.