Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 691/818/15-ц
провадження № 61-33685св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору - громадська організація "Справа принципу",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду
м. Маріуполя Донецької області, у складі судді Іскорської Є. С.,
від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів Билини Т. І., Кочегарової Л. М., Попової С. А.,
від 11 січня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог позовом
У червні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що 11 серпня 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є
АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладений кредитний договір № MRH0GF04000055, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 23 053, 90 доларів США на строк до 07 серпня 2025 року зі сплатою процентів за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладений договір поруки.
У порушення положень статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 04 квітня 2016 року утворилася заборгованість у загальній сумі 17 133, 23 доларів США, з яких: 14 051, 37 доларів США заборгованість за кредитом; 1 952, 91 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 432, 69 доларів США заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 696, 26 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, яку позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь, разом з понесеними судовими витратами.
Заперечуючи проти задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 у липні 2016 року звернулася до суду із зустрічним позовом до
АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору, договорів застави майнових прав та іпотеки, а також державної реєстрації в реєстрі іпотек.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 11 серпня 2005 року між нею та банком укладений кредитний договір № MRH0GF04000055, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 23 053, 90 доларів США на термін до 07 серпня 2025 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0, 92 % на місяць на суму залишку за кредитом та щомісячної комісії у розмірі 0, 18 % від суми виданого кредиту.
В забезпечення виконання зобов`язання за указаним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки.
Також, 22 серпня 2015 року було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку АТ КБ "ПриватБанк" двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 46,6 кв.м.
Стверджувала, що умови кредитного договору про розрахунки між банком-резидентом України в іноземній валюті є суттєвим порушенням прав позичальника у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки грошовою одиницею України є гривня. Фізична особа не має права отримувати кредити в іноземній валюті та повертати банку кредит і проценти за користування кредитом в іноземній валюті.
Спірний кредитний договір містить норми, які порушують цивільне законодавство України, що є підставою для визнання його недійсним.
АТ КБ "ПриватБанк" не надав для ознайомлення їй жодної ліцензії, тобто дозволу на право здійснювати операції з кредитування резидентів України в іноземній валюті для подальшого використання цієї валюти на споживчі цілі на внутрішньому ринку, а відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин, вчинений юридичною особою без відповідної ліцензії, може бути визнаний судом недійсним.
До підписання кредитного договору ОСОБА_1 не отримала від
АТ КБ "ПриватБанк" письмового повідомлення про сукупну вартість кредиту та про переваги чи недоліки пропонованої схеми кредитування, тобто переваги та недоліки кредитування в іноземній валюті, кредитор не попередив її, як позичальника, про валютні ризики. Позичальнику не був наданий графік платежів, тим самим банк в односторонньому порядку, без згоди позичальника, вирішив, яка сума із щомісячного платежу, що дорівнює 220, 57 доларів США, зараховується на погашення тіла кредиту, а яка на сплату процентів та інших платежів.
Кредитний договір містить інші несправедливі умови, зокрема, щодо сплати у збільшеному розмірі процентів у випадку порушення зобов`язань. Вважає, що відсутність інформації про сукупну вартість кредиту та інформації про валютні ризики, яка повинна надаватися перед укладенням кредитного договору є обманом клієнтів, внаслідок чого на підставі статті 229, 230 ЦК України кредитний договір може бути визнаний недійсним. Крім того, кредитний договір містить несправедливі умови для позичальника.
У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати кредитний договір № MRH0GF04000055, укладений 11 серпня 2005 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк" таким, що має істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача) та несправедливим в цілому;
- визнати недійсним кредитний договір № MRH0GF04000055, укладений 11 серпня 2005 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк";
- визнати недійсним договір застави майнових прав, укладений
11 серпня 2005 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк";
- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 22 серпня 2005 року між нею та АТ КБ "ПриватБанк";
- визнати недійсною реєстрацію в Державному реєстрі іпотек договору іпотеки, укладеного 22 серпня 2005 року між нею та
АТ КБ "ПриватБанк", реєстраційний номер 2488740.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 21 листопада 2016 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь
АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором станом
на 04 квітня 2016 року в загальній сумі 16 436,97 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 14 051,37 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом -
1 952,91 доларів США, заборгованості з комісії за користуванням кредитом -
432,69 доларів США.
Стягнуто у з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі по 3 099,19 грн з кожного.
У задоволенні іншої частини первісного позову та задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив з того, що 11 серпня 2005 року між сторонами був укладений кредитний договір № MRH0GF04000055, зобов`язання за яким відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконала, а ОСОБА_2, як поручитель за кредитним договором взяв на себе зобов`язання нести солідарну з ОСОБА_1 відповідальність за невиконання умов зазначеного кредитного договору.
В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені відмовлено на підставі Закону України від 02 вересня 2015 року № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який передбачає заборону нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що сторони є вільними в укладенні договору, підстави для визнання оспорюваних правочинів (кредитного договору № MRH0GF04000055 від 11 серпня 2005 року, договору застави майнових прав від 11 серпня 2005 року та договору іпотеки від 22 серпня 2005 року) недійсними відповідачем не доведено.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно визначив норми, які регулюють спірні відносини та правильно їх застосував. Апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді справи вимог матеріального чи процесуального законів, або неправильної оцінки досліджених по справі доказів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 21 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи № 263/6794/16-ц з місцевого суду.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
12 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 263/6794/16-ц передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не застосували статтю 99 Конституції України, статті 32, 35 Закону України "Про Національний банк України", статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №"15-93, статті 192, 533 Цивільного кодексу України, статтю 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а лише посилалися на непрямі норми Цивільного кодексу України, що передбачають (але прямо не дозволяють) використання іноземної валюти лише у випадках і порядку, встановлених саме законом.
Суд першої інстанції неправомірно визначив, що зміст укладеного договору не суперечить вимогам закону, оскільки особи, які його укладали, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішньої волі та договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що при укладанні спірного кредитного договору банк не повідомив позичальника про сукупну вартість кредиту та інших супутніх витрат, а також про валютні ризики. Кредитний договір містить умови, які є несправедливими у силу статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Суди не в повній мірі дослідили докази. Під час судових засідань суд першої інстанції порушив положення статті 160 ЦПК України, що свідчить про незаінтересованість суду у повному та всебічному розгляді справи, що має істотне значення при її вирішенні та винесенні справедливого і неупередженого рішення.
Суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що її кредит був придбаний англійською компанією, а АТ КБ "ПриватБанк" не є іпотекодержателем за укладеним договором.
Судом апеляційної інстанції було необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи у зв`язку з поданням позовної заяви поручителем про визнання договору недійсним та не надано час на оскарження постановленої ухвали.
Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 11 серпня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем
ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MRH0GF04000055, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 23 053, 90 доларів США на строк до 07 серпня 2025 року.
За умовами пункту 1 кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівкою через касу на строк 240 місяців по 07 серпня 2025 року у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 23 053, 90 доларів США на придбання нерухомості у
сумі 18 000 доларів США та на оплату страхових платежів у сумі
5 053, 92 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 0, 92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії у розмірі 0, 18 % від суми виданого кредиту, плюс сума, розрахована відповідно до пункту 3.10 цього договору.
Погашення заборгованості за цим договором здійснюється у такому порядку: щомісяця у період сплати, за який приймається період
з 24 по 28 число кожного місяця позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 220, 57 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, комісії.
Для виконання договору банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_3 для зарахування коштів, направлених на погашення заборгованості, кредитний рахунок НОМЕР_2, рахунок за процентами НОМЕР_1, рахунок для обліку комісії.
Судами також встановлено, що ОСОБА_1 отримала суму грошових коштів, визначену кредитним договором.
З метою забезпечення виконання договору кредиту 11 серпня 2015 року
ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладений договір поруки № MRH0GF04000055, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.
Згідно з договором іпотеки від 22 серпня 2005 року ОСОБА_1 передала в іпотеку ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є
АТ КБ "ПриватБанк", двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 46,6 кв.м.
Свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки відповідачі у встановленому порядку не виконали, у зв`язку з чим станом на 04 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 17 133, 23 доларів США, яка складається із:
- 14 051, 37 доларів США заборгованості за кредитом;
- 1 952, 91 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом;
- 432, 69 доларів США заборгованості з комісії за користуванням кредитом;
- 696, 26 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.
Згідно пунктом 6 договору поруки, поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п`яти днів з моменту її отримання.
Відповідно до пункту 5 договору поруки позивачем 06 квітня 2016 року за вих. №30.1.0.0/2-859 направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором
від 11 серпня 2005 року № MRH0GF04000055, яка залишилася невиконаною.
ОСОБА_1 належним чином виконувала умови договору з серпня
2005 року по січень 2015 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані і проживають у місті Маріуполі Донецької області.
На час укладення оспорюваного кредитного договору АТ КБ "ПриватБанк" мав ліцензію за № 22, видану 04 грудня 2001 року на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другою та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Згідно дозволу № 22-2 від 29 липня 2003 року та додатку до нього
АТ КБ "ПриватБанк" на час укладення оспорюваного кредитного договору мав право здійснювати операції з валютними цінностями.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.