ПОСТАНОВА
Іменем України
10 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/11070/15
адміністративне провадження №К/9901/28752/18
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у застосуванні податкового компромісу від 29.04.2015 р. № 4336/10/26-52-15-03-20, а також зобов`язати відповідача прийняти нове рішення про застосування податкового компромісу відповідно до приписів чинного законодавства.
Обґрунтовуючи позов вказав, що він подав законну заяву про застосування до нього податкового компромісу, яка ДПІ була відхилена в порушення вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 позов задоволено частково. Зокрема суд першої інстанції вийшовши за межі позовних вимог, з чим погодився суд апеляційної інстанції, вирішив визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ про відмову у застосуванні податкового компромісу від 29.04.2015 № 4336/10/26-52-15-03-20 та зобов`язати ДПІ розглянути питання щодо застосування процедури податкового компромісу згідно заяви ТОВ "БМБ Компаунд" від 16.04.2015 р. № 44-0415. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Задовольняючи позов суди попередніх виходили з того, що відповідачем у оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме реквізити відсутні в уточнюючій декларації позивача, що стало підставою для відмови у розгляді заяви про намір досягнення податкового компромісу, яка у відповідності до вимог ПК України складається у довільній формі. Натомість, подана позивачем заява про намір досягнення податкового компромісу від 16.04.2015 містить мотиви подання уточнюючого розрахунку, що спростовує висновки відповідача.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, та відмовити в задоволені позову. Вказується на те, що подана позивачем разом із заявою про застосування податкового компромісу уточнююча податкова декларація складена із порушенням ПК України, а тому відмова у прийнятті податкового компромісу є законною та не підлягає задоволенню.
Відзиву від позивача на вказану касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що 16.04.2015 Товариство подало до ДПІ заяву №44-04/15 від 14.04.2015 про намір щодо застосування податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню від 07.08.2013 №0002201640, виданому на підставі акта перевірки №59/16-10/30406297 від 22.07.2013 щодо порушення законодавства з ПДВ на загальну суму 559065,00 грн., з яких: сума грошового зобов`язання за основним платежем - 399376,00 грн., за штрафними санкціями - 159689,00 грн.
Також у своїй заяві позивач зазначав про зняття витрат по прибутку та додав до заяви уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток та опис господарських операцій щодо яких було здійснено уточнення показників.
ДПІ було прийнято рішення від 29.04.2015 №4336/10/26-52-15-03-20 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податку на прибуток, посилаючись на те, що уточнююча декларація була складена з порушенням норм п.48.3 ст.48 розділу ІІ ПК України та з порушенням норм п.49.2 ст.49 та п.20.1 ст.50 розділу ІІ ПК України.
Суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій про незаконність зазначеного рішення правильним, та таким, що зроблені на підставі повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена з дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак таке судове рішення є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.
Так, висловлюючись на незаконності вказаного рішення відповідача, яким відмовлено в застосуванні податкового компромісу, суди попередніх інстанцій виходили із загальних приписів ПК України щодо наявності права платника отримати такий компроміс. При цьому суди зазначили, що відмовляючи в застосуванні податкового компромісу, податковий орган не зазначив які конкретно недоліки містяться в уточненій податковій декларації, визначені ПК України.
Особливості уточнення податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу врегульовано підрозділом 9-2 Розділу XX "Перехідні положення" ПК України.
Так згідно з пунктом 1 цього підрозділу податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.