Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
місто Київ
справа № 204/7584/16-ц
провадження № 61-26115св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк", банк) у листопаді 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 16 555, 95 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 13 385, 38 грн, заборгованості за відсотками - 1 237, 95 грн, комісії - 732, 62 грн та штрафу - 1 200, 00 грн.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 10 грудня 2015 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 500987809, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачеві кредит у сумі 14 336, 74 грн строком до 11 грудня 2018 року, а відповідач - повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки і на умовах, що передбачені кредитним договором і додатком до нього. Банк свої зобов`язання щодо надання відповідачеві кредитних коштів виконав, проте відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, а тому ПАТ "Альфа-Банк" звернулось до суду з позовом.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважав що наведені в позовній заяві факти не підтверджені доказами. Зазначив, що пропозиція про укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб ним не підписана, стягнення комісії та штрафів є безпідставним, що свідчить про нечесну підприємницьку практику. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитом у розмірі 13 385, 38 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 1 237, 95 грн, заборгованість за комісією у розмірі 732, 62 грн, штраф у розмірі 1 200, 00 грн, судові витрати у справі у розмірі 1 378, 00 грн, разом 17 933, 95 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_1 у добровільному порядку кошти за кредитним договором не повернув, чим порушив взяті на себе договірні зобов`язання. Станом на 11 жовтня 2016 року заборгованість відповідача перед банком становила 16 555, 95 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 13 385, 38 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 1 237, 95 грн, заборгованості за комісією у розмірі 732, 62 грн, штрафу у розмірі 1 200, 00 грн, які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року в частині загального розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором та в частині стягнутої комісії змінено, зменшено загальну суму грошових коштів, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" до 17 201, 33 грн, з яких заборгованість за кредитом складає 13 385, 38 грн, заборгованість за
відсотками - 1 237, 95 грн, штраф - 1 200, 00 грн та судові витрати у справі - 1 378, 00 грн, виключено заборгованість за комісією у розмірі 732, 62 грн. В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до пункту 3.6 оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту передбачена виплата комісійної винагороди банку за надання (інформації) виписок за рахунком, яка становить 104, 66 грн і заборгованість за якою склала 732, 62 грн. Застосовуючи частину четверту статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", апеляційний суд зробив висновок, що нарахована банком комісія за комісійну винагороду не є послугою з надання (передачі) споживачеві певного матеріального чи нематеріального блага за його замовленням для задоволення особистих потреб, а також те, що за користування кредитом банку вже присуджено відповідну суму відсотків, а рішення суду першої інстанції у цій частині необхідно змінити, виключивши з переліку складових заборгованості комісію у розмірі 732, 62 грн та зменшивши у зв`язку з цими обставинами і загальну суму заборгованості за укладеним між сторонами по справі договором до 17 201, 33 грн.
Доводи апеляційної скарги, що штраф є імперативною нормою, яка змінюватись не може за бажанням сторін, апеляційний суд відхилив, оскільки умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що у разі прострочення платежу більше ніж на п`ять днів, додатково сплату штрафу у розмірі 150, 00 грн за кожний випадок допущеного прострочення платежу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що умови кредитного договору про нарахування штрафу у твердій сумі є несправедливою умовою, цей пункт договору також не відповідає правилам статей 549, 627 ЦК України. Апеляційний суд не взяв до уваги, що у матеріалах справи наявні неякісні копії анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції ПАТ "Альфа-Бак" на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у банку, що унеможливлює з`ясування змісту цього документа. Подана до суду публічна пропозиція ПАТ "Альфа-Бак" на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у банку взагалі не підписана заявником.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ПАТ "Альфа-Банк" просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Банк зазначає про презумпцію правомірності правочину та вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій