ПОСТАНОВА
Іменем України
11 жовтня 2019 року
Київ
справа №823/352/16
адміністративне провадження №К/9901/6963/18
№К/9901/6961/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційні скарги Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (головуючий суддя Бужак Н. П., судді Костюк Л.О., Межевич М.В.) та додаткову постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (головуючий суддя Бужак Н. П., судді Костюк Л.О., Межевич М.В.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Черкаській області
про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
08 квітня 2016 року до суду з позовною заявою звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1, в якій просить визнати протиправною та скасувати винесену начальником управління Укртрансінспекції у Черкаській області Кімликом Євгеном Вікторовичем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700 грн №039245 від 21.09.2015.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач своїми діями порушив вимоги Закону України "Про автомобільний транспорт", а винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № №039245 від 21.09.2015 є необґрунтованою та протиправною. Вказує, що не здійснював перевезення вантажу, не керував автомобілем, а використовував транспортний засіб, для особистих потреб. Крім того позивач зазначив, що довіреність від 25 квітня 2013 року, яка втратила свою чинність, не надавала права керування автомобілем, а уповноважувала його представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності та інше.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Відмовляючи в позовних вимогах, суд першої інстанції виходив з того, що неповідомлення позивача про місце і час розгляду справи не знайшло свого підтвердження, так як в матеріалах справи знаходиться копія конверта з рекомендованим повідомленням про вручення, яким позивачу направлялися запрошення на розгляд матеріалів перевірки, за результатами якої винесене оскаржуване рішення, однак позивач вказану кореспонденцію не отримував. Суд зазначив, що посилання позивача на те, що він не є власником транспортного засобу та наявність довіреності на право представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності, яка видана довірителем, який на момент складання акта та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу був вже покійним, для вирішення даної справи не має значення, оскільки для використання автомобіля не її власником відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України достатньо наявності свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу, який і був наданий під час перевірки. Крім того, суд вказав, що згідно матеріалів справи на момент перевірки водій не надав державним інспекторам оформлену індивідуальну книжку, яка відноситься саме до інших документів передбачених законодавством України, згідно ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року було скасовано постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року та ухвалено у справі нову постанову.
Визнано протиправною та скасовано постанову №039245 від 21.09.2015, винесену начальником управління Укртрансінспекції у Черкаській області Кімликом Євгеном Вікторовичем, про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700 грн.
Задовольняючи позовні вимогі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин перевізником у розумінні вимог закону не був, як не був і власником автомобіля. Суд вказав, що доказів, які б свідчили про те, що позивач є перевізником та використовував даний автомобіль як суб`єкт господарювання, відповідачем надано не було і таких доказів судом в ході розгляду справи встановлено не було. Згідно з п. 1.4.Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних засобів, прийнятого Міністерством транспорту та зв`язку України відповідно до наказу №340 від 07 червня 2010 року, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, якi здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв. Також, суд вказав, що за результатами аналізу матеріалів справи встановлено, що останні не містять підтвердження призначення рейдової перевірки позивача, як то щотижневий графік рейдових перевірок, журнал реєстрації таких графіків, наказ Укртрансінспекції або її територіального органу, інформації щодо попередніх перевірок позивача, тощо. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в акті перевірки не зазначено номер дорожнього листа, серія та номер ліцензійної картки та строк дії, що ставить під сумнів складання вказаного акта саме за результатами рейдової перевірки у присутності позивача. Крім того, колегія суддів вказала, що матеріали справи не містять підтвердження виконання відповідачем вимог пунктів 25-27, 29 Порядку №1567, в тому числі підтвердження повідомлення позивача про час та місце розгляду справи. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено вчинення позивачем порушення приписів абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Додатковою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення було задоволено частково.
Прийнято додаткове судове рішення, яким здійснено розподіл судових витрат.
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 157 (одна тисяча сто п`ятдесят сім) грн. 52 (п`ятдесят дві) коп. (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області (код ЄДРПОУ 38305503, адреса: вул. Хрещатик, 223, м. Черкаси, 18000).
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
11.07.2016 Державна служба України з питань безпеки на транспорті звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року.
В касаційній скарзі Державна служба України з питань безпеки на транспорті, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року.
В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що на момент перевірки водій не надав державним інспекторам оформлену індивідуальну книжку, яка відноситься до інших документів передбачених законодавством України, згідно ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт". Скаржник зазначає, що позивач в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт власноруч зазначив, що індивідуальну трудову книжку водію буде надано.
28.10.2016 Державна служба України з питань безпеки на транспорті звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року.
В обґрунтування поданої касаційної скарги, скаржник вказав, що оскільки Вищим адміністративним судом України 26.09.2016 було винесено ухвалу про відкриття касаційного провадження по суті справи, то оскаржувана додаткова постанова прийнята не у відповідності до правових норм та порушує інтереси держави.
Сторонами справи до Суду не надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року зазначену касаційну скаргу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12.08.2015 о 16 год. 40 хв. на автодорозі М-12 Київ - Знам`янка перевіряючими зупинено транспортний засіб марки ISUZU, державний номер НОМЕР_2 .
За результатами проведення перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.08.2015 року №058696, в якому зафіксовано порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт".
Зі змісту вказаного акту вбачається, що водій ОСОБА_3 надавав послуги з перевезення вантажу згідно з ТТН № 18 від 12.08.2015 без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: не оформлена індивідуальна контрольна книжка водія.
21.09.2015 року за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" на позивача накладено штрафу у розмірі 1700 грн. згідно постанови №039245.
Суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на те, що він не є власником транспортного засобу та наявність довіреності на право представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від їх підпорядкування та форми власності, яка видана довірителем, який на момент складання акта та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу був вже покійним, для вирішення даної справи не має значення, оскільки для використання автомобіля не її власником відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху України достатньо наявності свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу, який і був наданий під час перевірки.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Відповідно до статті 34 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" (далі-Закон № 2344-ІІІ) автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно з частиною другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ документи для здійснення внутрішніх перевезень вантажів: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством <…>.