Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 646/1916/18
провадження № 61-9517св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Смородська Наталія Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду
м. Харкова від 22 листопада 2018 року у складі судді Єжова В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Смородська Н. А., про визнання недійсним договору дарування.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
30 січня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір дарування зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смородською Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 70.
Вказувала на те, що укладенню нею оспорюваного правочину передував тяжкий збіг обставин об`єктивного характеру, зокрема проведення обшуку у належній їй квартирі на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 23 січня 2018 року з накладенням надалі арешту на майно виявлене та вилучене у ході обшуку, що спричинило для неї значне потрясіння, наслідком чого стала госпіталізація до Комунального закладу охорони здоров`я "Харківська міська клінічна лікарня № 7" (далі - КЗОЗ "Харківська міська клінічна лікарня № 7") з діагнозом "Ішемічний інсульт (лакунарний) у вертебро-базилярному басейні з лівобічним геміпарезом мозочково- атактичним синдромом. Дисциркуляторна гіпертонічна і атеросклеротична енцефалопатія 2 ступеню, дисметаболічна енцефалопатія. Гіпертонічна хвороба 2 ступеню. Церебральний атеросклероз".
Під час зазначених подій її тяжким становищем скористалася донька ОСОБА_3 , яка при ввела її в оману щодо можливої конфіскації квартири, та вмовила вчинити правочин дарування нерухомого майна на користь онуки ОСОБА_2
Квартира, яка була предметом договору дарування є її єдиним житлом, фактично сторони зазначеного правочину не мали наміру змінити правовий режим спірної квартири, у якій продовжують проживати і після його укладення, а тому він є фіктивним. Про фіктивність оспорюваного договору свідчить і той факт, що у 2006 році вона склала заповіт, яким заповіла квартиру АДРЕСА_1, що також підтверджує те, що вона не мала наміру подарувати її ОСОБА_2 .
Крім того, унаслідок укладення зазначеного правочину, вона опинилася у вкрай невигідному становищі, оскільки цілком залежить від відповідача, у разі погіршення стосунків з якою може взагалі залишитися без житла, у той час як визнання недійсним договору дарування не погіршить майнового стану
ОСОБА_2 , з огляду на його безоплатний характер та, що сторони продовжать проживати у спірній квартирі.
Посилаючись на те, що на момент вчинення оспорюваного правочину її волевиявлення не було вільним, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смогородською Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 70, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 30 січня 2018 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смогородською Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 70.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини проведення обшуку у належній ОСОБА_1 квартирі, що супроводжувалися моральним тиском на неї з боку доньки ОСОБА_3, яка переконала її у реальності можливого безоплатного вилучення (конфіскації) квартири за наслідками розслідування кримінального провадження, у ході якого був проведений обшук, були для неї проявом тяжких обставин, під впливом яких, вона на вкрай невигідних умовах, до яких слід віднести позбавлення права власності на єдине житло, цілковиту залежність її права на користування житлом після укладення оспорюваного правочину від ОСОБА_2 та вірогідність залишитися без житла, з огляду на негативні стосунки, що склалися між нею та відповідачем, відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь онуки ОСОБА_2 . Ураховуючи, що після укладення оспорюваного правочину, позивач продовжила проживати у спірній квартирі, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір дарування вчинено без наміру створення правових наслідків, що свідчить про його фіктивність. Визнаючи недійсним оспорюваний договір та повертаючи сторін до попереднього правового становища, суд виходив з того, що зазначене не погіршує майнового становища ОСОБА_2, з огляду на безоплатний характер правочину та, що сторони продовжать проживати у спірній квартирі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на визнання недійсним оспорюваного договору з підстав його вчинення під впливом обману, та його фіктивності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смогородською Н. А., з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, у зв`язку з доведеністю вчинення його ОСОБА_1 під впливом тяжких для неї обставин та на вкрай невигідних умовах. З огляду на наведене, вважав помилковим висновок суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним оспорюваного правочину ще й з мотивів вчинення правочину під впливом обману та його фіктивності.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій заявник просила скасувати рішення Червонозаводського районного суду
м. Харкова від 22 листопада 2018 року у незміненій після його апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що задовольняючи вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування квартири від 30 січня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, суди попередніх інстанцій не врахували, що вчиняючи оспорюваний правочин позивач мала намір зберегти майно від його можливої конфіскації, яка, на думку позивача, була вірогідною після поведеного у належній їй квартиру обшуку. Наведене свідчить, що на дату вчинення такого правочину його вчинення було вигідним для позивача, відповідало її дійсному волевиявленню та мало на меті протиправне ухилення від передбаченої законом можливої кримінальної відповідальності за злочин, передбачений частиною третьою статті 368 КК України, що не є тотожним наміру зберегти майно від його можливої втрати, а тому не може вважатися тяжкою обставиною та вчинення його на вкрай невигідних умовах у розумінні статті 233 ЦК України.
Сам по собі факт укладення оспорюваного договору дарування у період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з діагнозом ішемічний інсульт також не свідчить про існування тяжкої обставини, яка змусила її вчинити правочин на вкрай невигідних умовах, оскільки матеріали справи не містять доказів її перебування у тяжкому чи безпорадному стані унаслідок перенесеного інсульту. Крім того, про дійсність волевиявлення позивача на укладення договору дарування свідчить послідовність її поведінки при укладенні зазначеного правочину, а саме звернення наприкінці 2018 року до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Смородської Н. А. за консультацією з приводу вчинення правочину та надання правовстановлюючих документів на спірну квартиру для підготовки проекту договору. Надаючи оцінку дійсності волевиявлення позивача на укладення договору дарування, поза увагою судів залишився заповіт ОСОБА_1 від 22 липня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смородської Н. А., згідно якого у разі смерті позивача належну їй квартиру АДРЕСА_1 та 1 /2 частину будинку
№ АДРЕСА_2 мала успадкувати відповідач.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила про відсутність визначених законом підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та просила скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області
від 19 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним з підстав вчинення його внаслідок збігу тяжких обставин, а також під впливом обману та фіктивності правочину. Вказувала на те, що перспектива втрати житла в силу обставин, що мали місце наприкінці січня 2018 року (обшук житла, статус свідка у кримінальному провадженні), стала причиною пошуку шляхів для недопущення його конфіскації, яким і було обрано укладення договору дарування квартири від 30 січня 2018 року, між нею та ОСОБА_2 Підставою для укладення цього правочину, був також моральний тиск, що чинили ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з метою створити у позивача помилкове явлення щодо реальної конфіскації квартири, що спонукало її вчинити правочин на вкрай невигідних умовах. Також поза увагою апеляційного суду залишився стан її здоров`я після перенесеного нею інсульту, що також спонукало її до швидкого переоформлення права власності на нерухоме майно на близьку людину - онуку ОСОБА_2
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що оспорюваний правочин було вчинено з метою створення тих правових наслідків, що обумовлювалися договором дарування, зважаючи на те, що те, що насправді укладаючи договір дарування квартири, позивач мала намір не передати її у власність онуки, а уникнути її конфіскації. Крім того, дарунок за вказаним договором передано не було, оскільки правовий статус сторін не змінився, вони продовжили проживати у подарованій відповідачу квартирі.
У запереченнях на відзив ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначила, викладені у ньому мотиви не спростовують обгрунтованість доводів касаційної скарги, оскільки укладення позивачем договору дарування квартири не було вчинено на вкрай невигідних для неї умовах, а навпаки відповідало її інтересам, оскільки у такий спосіб вона убезпечувала себе від можливої конфіскації квартири. Насамперед метою укладення оспорюваного правочину було не збереження майна від загрози його втрати, а в протиправне ухилення від його конфіскації. У такий спосіб позивач свідомо убезпечувала себе від можливої конфіскації належної їй квартири, та забезпечувала собі подальше постійне проживання та користування квартирою, як це було раніше.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.