Постанова
Іменем України
07 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 465/8096/15-ц
провадження № 61-38630св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_2, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради,
третя особа: Львівська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2017 року у складі судді Масендич В. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, третя особа - Львівська міська рада, про визнання незаконним розпорядження № 1552, наказу № 79-НЖ-Ф, свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності та зобов`язання до вчинення дій.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що разом із своїм чоловіком та їх малолітньою дитиною проживають у квартирі АДРЕСА_1 . Навколо будинку є прибудинкова територія загального користування, з якої є заїзд до гаражів, що збудовані на даху гаража, який знаходяться на АДРЕСА_2 . Вказані гаражі, які вміщують чотири автомобілі, мешканці квартири № 4 збудували для себе без належної проектної та дозвільної документації. У результаті такого розташування цих гаражів, заїзд до яких можливий лише з прибудинкової території, а також у зв`язку із конфліктом стало неможливим використовувати прибудинкову територію на АДРЕСА_1 для паркування її автомобіля та її сім`ї, оскільки сусідами використано та облаштовано без відповідного дозволу та погодження вільну прибудинкову територію для заїзду до гаражів, перед якими внаслідок таких дій не залишалось місця для паркування транспортного засобу. Паркування автомобіля на прибудинковій території загороджує виїзд із вказаних гаражів, а тому, є неможливим.
Посилаючись на викладене, позивач просила визнати незаконним розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 вересня 2006 року № 1552 "Про надбудову над гаражем на АДРЕСА_1 ", визнати незаконним наказ Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 16 січня 2008 року № 79-НЖ-Ф, визнати недійсним свідоцтво про право власності на гараж площею 73,4 кв. м на АДРЕСА_1, видане 16 січня 2008 року ОСОБА_2, скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на гараж площею 73,4 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 та зобов`язати ОСОБА_2 знести гараж площею 73,4 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1, або знести цей гараж за рахунок ОСОБА_2 .
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2016 року про забезпечення позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 законно здійснила за власні кошти будівництво гаража над гаражним боксом на АДРЕСА_1, а отже, є законним власником цього гаража, що зокрема підтверджується постановою Франківського районного суду м. Львова від 23 березня 2007 року, яким визнано за відповідачем право на ведення будівельних робіт зі зведення гаража над вже існуючим гаражним боксом на АДРЕСА_2 влаштуванням заїзду з АДРЕСА_1 та рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 листопада 2016 року, яким зобов`язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні гаражем під літ. "Б-1" на АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання відповідача звільнити гараж.
Крім того, ОСОБА_4 із 24 листопада 2006 року є власником квартири АДРЕСА_1 , яку згідно з договором купівлі-продажу від 22 червня 2006 року № 1-1711 придбав у ОСОБА_2 та разом із дружиною ОСОБА_1 із 28 листопада 2006 року зареєстровані у цій квартирі. 06 вересня 2006 року Франківською районною адміністрацією надано розпорядження № 1552, яким дозволено ОСОБА_2 за власні кошти здійснити будівництво гаража над гаражним боксом на АДРЕСА_1, постановою Франківського районного суду м. Львова від 23 березня 2007 року за ОСОБА_2 визнано право на ведення будівельних робіт зі зведення гаража над вже існуючим гаражним боксом та 16 січня 2008 року надано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на гараж під літ. "Б-1" площею 73,4 кв. м. Таким чином, позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки розпорядження Франківської районної адміністрації № 1552 прийнято 06 вересня 2006 року, свідоцтво про право власності на гараж на АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2 16 січня 2008 року, а отже, із 2008 року позивач знала або могла дізнатися про те, що відповідач є власником оспорюваного гаражного боксу, клопотання про поновлення строку позовної давності та підтверджень поважності пропуску строку позовної давності до суду не подала.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 із інших підстав.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що оскільки спірний гараж на АДРЕСА_1 побудовано над гаражем ОСОБА_5, який розташований на АДРЕСА_2, він надавав згоду на таке будівництво по периметру його гаража, і останньому встановлено земельний сервітут на підставі договору від 23 лютого 2005 року, проте ОСОБА_5 до участі у розгляді справи не був залучений всупереч тому, що позовні вимоги стосуються його прав і обов`язків, суд першої інстанції вирішив питання про права і обов`язки ОСОБА_5, що унеможливлює ухвалення апеляційним судом будь-якого рішення щодо ОСОБА_5, оскільки цивільним процесуальним законодавством не встановлено право апеляційного суду залучати до участі в розгляді справи інших осіб, як учасників справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що матеріали адміністративної справи у судовому засіданні не оглядались. У постанові Франківського районного суду м. Львова від 23 березня 2007 року йде мова про надбудову над гаражем на АДРЕСА_2, а оскаржуване розпорядження та інші документи, які стосуються цієї справи містять інформацію про те, що ОСОБА_2 здійснила будівництво гаража над гаражем, що знаходиться на АДРЕСА_1 . Оскільки у постанові Франківського районного суду м. Львова у справі № 2-а-190/07 йде мова про будівництво зовсім іншого об`єкта, а тому, це судове рішення не має преюдиційного значення для вирішення спору. Ні право власності, ні право користування на земельну ділянку на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 не оформлено. Суд не врахував, що предметом позову є незаконність будівництва ОСОБА_2 гаражів на АДРЕСА_1, що здійснено з порушенням норм законодавства та прав інших осіб та без одержання на це відповідних дозволів, а також незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на збудовані об`єкти. Застосування наслідків спливу строку позовної давності у цій справі судом першої інстанції є неправомірним, навіть за умови, якби такий строк дійсно пропущений позивачем. ОСОБА_5, який на думку суду апеляційної інстанції повинен бути залучений до участі у розгляді справи, не може бути відповідачем, оскільки жодна із позовних вимог не заявлена до цієї особи.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.