Постанова
Іменем України
25 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 1512/17004/2012
провадження № 61-24449св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Відділ опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня
2016 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Таварткіладзе О. М.,
Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У березні 2013 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Відділ опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської міської ради про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, визначення місця проживання дитини.
На обгрунтування позовних вимог зазначила, що 04 листопада 2000 року між нею та відповідачем укладений шлюб, від якого вони мають малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16 вересня 2014 року вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстроване за матір ’ ю ОСОБА_2 - ОСОБА_8, оскільки на той час сторони проживали за межами України.
02 грудня 2007 року між відповідачем та його матірʼю ОСОБА_2 укладений договір дарування спірної квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 набув у дар вказане нерухоме майно.
Посилаючись на те, що внаслідок проведеного у квартирі ремонту, її вартість істотно збільшилася, позивач просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та здійснити поділ вказаного майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках - по 1/2 кожному з них.
Зважаючи на те, що відповідач тривалий час проживає та працює за кордоном, просила визначити місце проживання їхньої малолітньої дитини разом з нею.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та
ОСОБА_2
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
Визначено місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4, разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ
від 29 квітня 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси
від 20 березня2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області
від 08 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Київського районного суду м. Одеси.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визначено місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала доказів придбання квартири за спільні кошти подружжя, з огляду на, що відсутні, передбачені статтями 60, 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), підстави для визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ сумісно нажитого майна скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення суду.
Визнано квартиру АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у рівних частках, а саме по 1/2 частці квартири
АДРЕСА_1 , кожному.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності 1/2частку квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/2 частку квартири
АДРЕСА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, і ухвалюючи у справі нове судове рішення про задоволення зазначених позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що вартість спірної квартири істотно збільшилася саме у результаті здійснених за час шлюбу поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт, а не внаслідок тенденцій загального подорожчання об`єктів нерухомості, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 62 СК України. Визначаючи частки позивача та відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що роздільне майно дружини або чоловіка є спільним майном подружжя, частки кожного з них на яке не визначаються, у тому числі з урахуванням вартості первинного майна з огляду на, що таке майно вважається спільним без визначення часток, тоді як частки підлягають визначенню лише у разі поділу майна подружжя. У таких випадках застосовуються правила статті 70 СК України, яка не передбачає можливості збільшення частки одного з подружжя у майні на тій підставі, що до складу спільного майна ввійшло первісне майно, яке істотно поліпшилося за час шлюбу. За таких обставин апеляційний суд вважав наявними підстави для поділу квартири АДРЕСА_1 за загальними правилами поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме порівну.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій він просив скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2016 рокута залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя, суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначене нерухоме майно відповідач набув, хоча і під час шлюбу із позивачем, але на підставі договору дарування від 02 грудня 2008 року, укладеного між ним та ОСОБА_8, а тому воно належить йому на праві особистої приватної власності. ОСОБА_1 не надала доказів її спільної з відповідачем трудової чи грошової участі у збільшенні вартості спірної квартири за час шлюбу, а суд апеляційної інстанції не встановив, яка саме частка вказаного майна істотно збільшилася, безпідставно визнавши заявлені нею вимоги. Суд не урахував, що у порядку, визначеному статтею 62 СК України, право спільної сумісної власності виникає лише на ту частку майна, яка істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, при цьому майно, що належало одному із подружжя у порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність.
У запереченнях на касаційну скаргу, що надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні
2016 року, ОСОБА_1 зазначила, що наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність та/або необгрунтованість оскаржуваного судового рішення, а тому відсутні підстави для її задоволення. У висновку № 1194 судової будівельно-технічної експертизи від 17 липня
2014 року встановлено істотне збільшення вартості спірної квартири за рахунок виконаних за час шлюбу сторін поліпшень, проведення переобладнання та ремонтних робіт у квартирі, що віднесені до категорії капітального ремонту з реконструкцією, а тому апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільного майна подружжя. Ураховуючи, що за змістом статті 70 СК України включення до складу спільного майна первісного майна, що належало одному із подружжя, не має наслідком збільшення його частки у такому майні, правильними є висновки апеляційного суду про здійснення поділу спільного майна між сторонами відповідно до частини першої статті 70 СК України.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено, рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року в частині вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ скасовано, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року у цій частині залишено в силі.
Скасовуючи рішення апеляційного суду у частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, і залишаючи у силі у цій частині рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що спільна сумісна власність на майно, що належало одному з подружжя відповідно до статті 57 СК України, виникає лише у порядку, передбаченому статтею 62 СК України. Вирішуючи спір, апеляційний суд зазначеного не врахував, порівнюючи вартість спірної квартири до та після проведення ремонтних робіт, не встановив, яка частка спірної квартири збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат другого з подружжя, з огляду на, що дійшов помилкового висновку про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільного майна подружжя та її поділу у рівних частках між сторонами. Натомість, установивши відсутність доказів придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу.
Короткий зміст постанови Верховного Суду України
Постановою Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року заяву
ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Одеси від
16 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Верховним Судом України висловлено правовий висновок, що визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка у такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної із сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо у придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї із сторін, то частка у такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Рух справи у суді касаційної інстанції
16 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.