Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 539/1594/17
провадження № 61-35958св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи - Перша Лубенська державна нотаріальна контора, управління Держгеокадастру у Лубенському районі Полтавської області, Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2018 року у складі судді Даценко В. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Перша Лубенська державна нотаріальна контора, управління Держгеокадастру у Лубенському районі Полтавської області, Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322887000:07:003:0047 від 13 серпня 2003 року серії ПЛ № 094207, виданий ОСОБА_3 на підставі розпорядження Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 03 липня 2003 року.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3, тітка позивача, склала заповіт, яким вона заповіла позивачеві сертифікат на право на земельну частку (пай) від 20 грудня 1996 року серії ПЛ № 0217945 . 13 серпня 2013 року на підставі розпорядження Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 03 липня 2003 року № 303 взамін сертифікату від 20 грудня 1996 року серії ПЛ № 0217945 ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 094207, площею 3,96 га.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Після смерті ОСОБА_3 її земельну ділянку згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 13 серпня 2003 року серії ПЛ № 094207, успадкував ОСОБА_2
Надалі, при розгляді спорів між сторонами щодо спадщини, виявилося, що при оформленні державного акта на право власності на земельну ділянку від 13 серпня 2003 року серії ПЛ № 094207 було допущено описку - неправильно зазначено кадастровий номер.
Позивач вважає, що спадкоємцем спірної земельної ділянки за заповітом має бути саме вона, проте через технічну помилку в державному акті нотаріус не зміг ідентифікувати земельну ділянку відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 13 серпня 2003 року серії ПЛ № 094207 з земельною ділянкою, яку заповіла ОСОБА_3 . Внаслідок цього нотаріус не зміг встановити, що спірна земельна ділянка охоплюється заповітом та склав свідоцтво на право на спадщину за законом на позивача.
Позивач просила визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322887000:07:003:0047 серії ПЛ № 094207 від 13 серпня 2003 року, виданий ОСОБА_3 на підставі розпорядження Лубенської районної державної адміністрації від 03 липня 2003 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на дату відкриття спадщини, право ОСОБА_3, на частку (пай), яке підтверджене сертифікатом, було припинене, а отже підстави для визнання оспорюваного державного акта відсутні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки померла ОСОБА_3 за життя, отримавши державний акт на право власності на земельну ділянку, що передбачає виділ її в натурі, втратила право на земельну частку (пай), тому заповідальне розпорядження щодо майна, яке вибуло з її володіння у заповіті від 09 липня 2002 року не свідчить про порушення спадкових прав ОСОБА_1 внаслідок помилки, яка мала місце у кадастровому номері при виготовлені документації на земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції помилково вважали, що у оспорюваному державному акті має місце технічна помилка, а не суттєва помилка, як наголошувала позивач. При цьому у оскаржуваному рішенні суд безпідставно дійшов висновку про те, що у цьому державному акті міститься описка, а не технічна помилка, не посилаюсь при цьому на жодні докази.
Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що поза увагою судів залишилось те, що ця помилка була виправлена вже після виготовлення свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВСЕ №332774 від 23 листопада 2005 року, у якому також був зазначений кадастровий номер земельної ділянки 5322887000:07:003:0047, тобто фактично зовсім інша земельна ділянка та після його пред`явлення для перереєстрації в управління Держгеокадастру у Лубенському районі Полтавської області. Лише тоді було відповідачеві виготовлено інший державний акт, в якому зазначено правильний кадастровий номер земельної ділянки - 532288000:07:004:610.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надіслав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
У серпні 2018 року Лубенська районна державна адміністрація Полтавської області надіслала на адресу Верховного Суду клопотання про розгляд справи без участі представника, та зауважила, що при вирішенні справи по суті покладається на думку суду.
У листопаді 2018 року від Першої Лубенської державної нотаріальної контори на адресу Верховного Суду надійшов лист, у якому міститься прохання розглядати цю справу без участі її представника та винести рішення на розсуд суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судами встановлено, що 09 липня 2002 року ОСОБА_3, яка доводиться позивачеві тіткою, склала заповіт, згідно з умовами якого заповіла ОСОБА_1 сертифікат на право на земельну частку (пай) від 20 грудня 1996 року серії ПЛ № 0217945 .
13 серпня 2003 року на підставі розпорядження Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 03 липня 2003 року № 303 на заміну сертифікату серії ПЛ № 0217945 від 20 грудня 1996 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,96 га серії ПЛ № 094207, кадастровий номер 5322887000:07:003:0047.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Встановлено, що при виготовленні державного акта на земельну ділянку серії ПЛ № 094207 від 13 серпня 2003 року було допущено помилку - неправильно зазначено кадастровий номер.
Після смерті спадкодавця ОСОБА_3 належну їй на праві власності земельну ділянку на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №094207 від 13 серпня 2003 року успадкував ОСОБА_2, якому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВСЕ №332774 від 23 листопада 2005 року.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.