ПОСТАНОВА
Іменем України
10 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 826/25726/15
адміністративне провадження № К/9901/5348/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/25726/15
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністр юстиції України ОСОБА_4; Територіальне управління ДКС України по Житомирській області; заступник начальника Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Данилишин Петро Богданович, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (склад колегії суддів: Донець В. А., Костенко Д. А., Шрамко Ю. Т.) від 30 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Бєлова Л. В., Безименна Н. В., Кучма А. Ю.) від 23 січня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - Міністр юстиції України ОСОБА_4, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 11 червня 2018 року, просила:
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 02 листопада 2015 року № 3566/к про звільнення з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області;
- зобов`язати Міністерство юстиції України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення по дату поновлення на посаді;
- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що заява про звільнення за згодою сторін написана Міністру юстиції України ОСОБА_4 29 квітня 2015 року під психологічним тиском та під диктовку директора Департаменту кадрової роботи та державної служби ОСОБА_3 в момент подання документів на призначення, а тому заява від 29 квітня 2015 року жодним чином не відображала свідомого волевиявлення позивача та не була наслідком досягнутої згоди сторін.
3. 25 січня 2016 року Окружним адміністративним судом міста Києва у судовому засіданні залучено в якості третьої особи ТУ ДКСУ по Житомирській області.
4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року прийнято заяву про зміну предмета позову від 11 червня 2018 року; залучено до участі в справі в якості другого відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Данилишина Петра Богдановича.
5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 02 листопада 2015 № 3566/к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 02 листопада 2015 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 03 листопада 2015 року.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 листопада 2015 року по 18 жовтня 2018 року в розмірі 213637,50 грн. за виключенням податків та обов`язкових платежів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з 03 листопада 2015 року та стягнення з Головного територіального управління юстиції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6266,70 грн.
У задоволенні решти адміністративного позову - відмовлено.
6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 22 лютого 2019 року Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
7. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у цій справі визначено склад колегії суддів: Шарапа В. М. (головуючий суддя), Бевзенко В. М., Данилевич Н. А.
8. Ухвалами Верховного Суду від 28 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі; установлено строк для подачі відзиву; відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року.
9. 22 березня 2019 року до Верховного Суду від Головного територіального управління юстиції у Житомирській області надійшла заява (щодо доводів касаційної скарги поданої Міністерством юстиції України), в якій відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
10. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 708/0/78-19 від 12 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
11. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у цій справі визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. (головуючий суддя), Дашутін І. В., Шишов О. О.
12. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.
13. Станом на 10 жовтня 2019 року відзиви від інших учасників справи на касаційну скаргу Міністерства юстиції України до Верховного Суду не надходили.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 29 квітня 2015 року № 1398/к "Про призначення ОСОБА_1" позивача призначено на посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, зі збереженням рангу державного службовця, як таку, що пройшла за конкурсним відбором, з випробувальним терміном 6 місяців.
15. На підставі подання Директора Департаменту державної виконавчої служби від 30 жовтня 2015 року та заяви ОСОБА_1, наказом Міністерства юстиції України від 02 листопада 2015 року № 3566/к позивача звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області 02 листопада 2015 року за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
16. Згідно довідки від 16 листопада 2015 року виданої Комунальною установою "Центральна районна лікарня" Житомирської районної ради, ОСОБА_1 перебувала з 20 жовтня 2015 року по 02 листопада 2015 року на амбулаторному лікуванні, а згідно з копією листка непрацездатності серії НОМЕР_1 позивач звільнялась від виконання обов`язків у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 02 листопада 2015 року по 17 листопада 2015 року.
17. Вважаючи наказ Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_1 незаконним та необґрунтованим, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходили з того, що між позивачем та відповідачем згоди щодо дати звільнення досягнуто не було, що унеможливлювало звільнення оскаржуваним наказом на підставі заяви позивача про звільнення за угодою сторін, тобто у відповідача не було достатніх підстав для звільнення позивача за її заявою.
19. Крім цього, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення ОСОБА_1 02 листопада 2015 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, посилаючись на правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 06 червня 2018 року (№ 813/5855/15) та від 21 листопада 2018 року (№820/243/16) у справах за аналогічних фактичних обставин.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
21. Зокрема, скаржник зазначив, що до Міністерства юстиції України надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. Зазначена заява написана ОСОБА_1 власноручно, проте судами вказана обставина не досліджувалась, оцінка діям позивача, щодо написання заяви, в оскаржуваних судових рішеннях не відображена. Крім цього, скаржник зазначає, що будь-якого тиску на ОСОБА_1 щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін з боку посадових осіб Міністерства не було, а твердження про тиск з боку директора Департаменту кадрової роботи та державної служби ОСОБА_3 не підтверджено жодним належним та допустимим доказом.
22. Також, скаржник зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про намір позивача анулювати раніше досягнуту домовленість щодо її звільнення за угодою сторін, не містить таких документів і особова справа ОСОБА_1 . Відтак, між Міністерством юстиції України та ОСОБА_1 не було взаємної згоди щодо анулювання раніше досягнутої домовленості про звільнення позивача, а отже відсутній факт анулювання такої домовленості.
23. Крім цього, скаржник зазначив, що відсутність у заяві про звільнення позивача конкретної дати такого звільнення не свідчить про відсутність у позивача добровільного наміру звільнитися та порушення порядку звільнення, оскільки у самій заяві позивач зазначила про термін з якого слід вважати звільненою, а саме "з дати реєстрації наказу". Отже, узгодженою сторонами датою звільнення позивача, є дата прийняття наказу Міністерства юстиції України від 02 листопада 2015 року № 3566/к.
24. Скаржник також зауважив, що суди дійшли помилкового висновку про необхідність обов`язкової реєстрації заяви про звільнення, оскільки чинною на час виникнення спірних правовідносин Інструкцією з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 13 серпня 2015 року № 1405/5, реєстрація заяв про звільнення у Міністерстві юстиції України не передбачена. Крім цього, законодавством у сфері трудових відносин також не встановлена вимога щодо реєстрації заяв про звільнення.