ПОСТАНОВА
Іменем України
09 жовтня 2019 року
Київ
справа №805/1917/17-а
провадження №К/9901/23836/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судового засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Василенко Л. А. (головуючий), Гайдара А. В., Ханової Р. Ф.
І. Обставини справи
1. У травні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (надалі - ГУ НП в Донецькій області, відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 19881,42 гривень.
2. Позов обґрунтований порушенням з боку відповідача строків розрахунку при звільненні, а саме виплати із запізненням одноразової грошової допомоги при звільненні.
3. Донецький окружний адміністративний суд постановою від 31 травня 2017 року позов задовольнив і стягнув з ГУ НП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 19881,42 гривень.
4. Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 1 серпня 2017 року скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та залишив без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ НП в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
5. Зазначене рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що остаточний розрахунок із позивачем проведений 16 листопада 2016 року, а з адміністративним позовом про стягнення компенсації за затримку у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 звернувся до суду в травні 2017 року, тобто з грубим пропущенням місячного строку звернення до адміністративного суду у цій категорії справ.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
6. ОСОБА_1 з 1 серпня 1994 року по 30 серпня 2016 року працював на різних посадах в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України, наказом від 26 серпня 2016 року № 282 о/с його звільнено з 30 серпня 2016 року зі служби в поліції за власним бажанням.
7. 16 листопада 2016 року на особовий рахунок позивача зараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 44842,64 гривень.
8. Посилаючись на приписи статей 116, 117 КЗпП, позивач 6 травня 2017 року звернувся до суду із вказаним позовом.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
9. Позивач, уважаючи ухвалу суду апеляційної інстанції постановленою з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.
10. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
11. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що до спірних правовідносин слід застосовувати встановлений статтею 233 КЗпП строк звернення до суду.
12. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на необґрунтованості останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
ІV. Оцінка Верховного Суду
13. За змістом частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин і звернення позивача до суду, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
14. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга зазначеної статті).
15. Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
16. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
17. Частиною другою статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
18. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього ж Закону).
19. Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
20. Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
21. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
22. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
23. За частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
24. За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 За статтею 47 Кодексу (КЗпП - прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП - прим.), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП - прим.), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.