ПОСТАНОВА
Іменем України
10 жовтня 2019 року
Київ
справа №814/2411/15
адміністративне провадження №К/9901/38613/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2017 у складі колегії суддів: Турецької І.О., Градовського Ю.М., Косцової І.П. у справі №814/2411/15 за позовом Фермерського господарства "Оазис" до Врадіївської районної державної адміністрації, державного реєстратора Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко Вікторії Олександрівни, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Відділ Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області, Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" про скасування рішень
УСТАНОВИВ:
Фермерське господарство "Оазис" (надалі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області, державного реєстратора Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко В. О., в якому просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрацію оренди земельних ділянок за наступними реквізитами:
- індексний номер 11467136, кадастровий номер 4822381300:01:000:0303, площа 0,73 га, рішення від 06 березня 2014 року;
- індексний номер 11467040, кадастровий номер 4822381300:01:000:0412, площа 2,84 га, рішення від 06 березня 2014 року;
- індексний номер 11466677, кадастровим номером 4822381300:01:000:0624, площа 0,86 га рішення від 06 березня 2014 року;
- індексний номер 11485812, кадастровий номер 4822381300:01:000:0303, площа 0,73 га, рішення від 07 березня 2014 року;
- індексний номер 11485208, кадастровий номер 4822381300:01:000:0412, площа 2,84 га рішення від 07 березня 2014 року;
- індексний номер 11481883, кадастровий номер 4822381300:01:000:0624, площа 0,86 га, рішення від 07 березня 2014 року.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду 15 березня 2017 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року скасовано, прийнято у справі нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко В.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права оренди земельних ділянок:
- від 06 березня 2014 року за індексним номером 11467136 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0303, площею 0,73 га;
- від 07 березня 2014 року за індексним номером 11485812 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0303, площею 0,73 га;
- від 06 березня 2014 року за індексним номером 11467040 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0412, площею 2,84 га;
- від 07 березня 2014 року за індексним номером 11485208 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0412, площею 2,84 га;
- від 06 березня 2014 року за індексним номером 11466677 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0624, площею 0,86 га;
- від 07 березня 2014 року за індексним номером 11481883 земельної ділянки з кадастровим номером 4822381300:01:000:0624, площею 0,86 га.
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду 15 березня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що станом на 31.08.2012 під час проведення державної реєстрації договору оренди землі від 01.07.2011, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ "Оазис" державного органу Держкомзему - законодавчо не існувало, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2011 № 974 "Про територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів" було утворено Відділ Держземагенства у Врадіївському районі Миколаївської області. Заявник вказує, що договір від 01.07.2011, укладений між ОСОБА_3 та ФГ "Оазис", не пройшов державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, як того вимагало діюче законодавство станом на 31.08.2012.
Відзиву на касаційну скаргу сторонами до суду не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належали земельні ділянки площею 2,84 га, 0,86 га та 0,73 га, відповідно за кадастровими номерами 4822381300:01:000:0412, 4822381300:01:000:0624, 4822381300:01:000:0303, в межах Доброжанівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, що підтверджується державним актом серії МК №075331, виданим Врадієвською райдержадміністрацією від 22 жовтня 2003 року.
Відповідно до договору оренди землі, який міститься в матеріалах справи, 01 липня 2011 року ОСОБА_3 передав, а ФГ "Оазис" прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в межах території Доброжанівської сільської ради.
В даному договорі оренди землі зазначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка площею 4,43 га (2,84 га, + 0,86 га + 0,73 га = 4,43 га).
На зворотному боці даного договору зазначено, що він зареєстрований у відділі Держкомзему у Врадіївському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 серпня 2012 року за №482230004000663.
Разом з тим, у березні 2014 року державний реєстратор Реєстраційної служби Врадіївського районного управління юстиції Миколаївської області Лавріненко В.О. провела у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію договорів оренди спірних земельних ділянок, укладених 01 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ПП ВКП "Каро", строком на п`ять років.
Не погоджуючись з рішеннями державного реєстратора про державну реєстрацію договорів оренди спірних земельних ділянок, укладених 01 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ПП ВКП "Каро", позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного реєстратора відповідали вимогам чинного законодавства, яким регулювалися спірні правовідносини, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про наявність вже зареєстрованого права на спірне нерухоме майно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав, що з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку при проведенні державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, державному реєстратору Лавріненко В .О. слід було запитати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01 січня 2013 року, зокрема, у відділу Держкомзему у Врадіївському районі Миколаївської області. У порушення вимог чинного законодавства державний реєстратор при проведенні державної реєстрації речового права за договорами оренди землі, укладеними у 2008-2009 роках між ПП ВКП "Каро" та їх власником, здійснив повторну реєстрацію договорів оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну і ту ж земельну ділянку було передано в оренду різним орендарям, оскільки право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".