Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 332/1193/17-ц
провадження № 61-44695св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,
третя особа - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він 12 листопада 1977 року уклав шлюб із ОСОБА_2 11 листопада 2014 року шлюб між ними розірвано. За період перебування у шлюбі сторони за спільні кошти із сімейного бюджету за договором купівлі-продажу, в якому покупцем виступала відповідач, придбали: квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, а також будинок на земельній ділянці площею 0,0623 га, наданий для ведення садівництва, яка розташована на території Люцернянської сільської ради у СТ "Волна". Крім того, він уклав кредитний договір 21 листопада 2007 року для отримання коштів для потреб сім`ї, а тому заборгованість за цим договором у сумі 38 465,30 грн є спільним із відповідачем зобов`язанням, набутим за час шлюбу, та підлягає поділу.
Посилаючись на викладене, позивач просив провести поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши йому 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частини боргових зобов`язань, які становлять 38 465,30 грн, за кредитним договором від 12 листопада 2007 року б/н, укладеним в інтересах сім`ї між ним та ПАТ КБ "Приватбанк", у розмірі 19 232,65 грн.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2, а кредит ОСОБА_1 отримав для здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, а не в інтересах сім`ї.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 Проведено поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 . Виділено ОСОБА_1 1/2 частини цієї квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що скасування ОСОБА_1 його первісної заяви від 31 березня 2014 року про визнання квартири одноосібною приватною власністю дружини не створює жодних правових підстав для позбавлення позивача набутої у шлюбі власності, якщо ці обставини будуть доведені за усіма критеріями, які відносять майно до спільної сумісної власності подружжя. Обставини у справі судом щодо статусу квартири як одноосібної приватної власності відповідача встановлені неправильно, що призвело до неправильного вирішення позову в частині цих позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 серпня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого примусу та обману з боку третіх осіб засвідчив той факт, що квартира належить їй на праві приватної власності, так як вона придбана виключно за її особисті кошти. Саме позивач повинен довести, що спірне майно придбане за спільні кошти. ОСОБА_1 не довів належними доказами наявності спільного бюджету родини, який дозволив би придбати квартиру за спільні кошти. Свідки зі сторони позивача та і він сам не довели факт реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та отримання ним доходу від цієї діяльності.
У листопаді 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначив, що скасована позивачем заява від 31 березня 2014 року про визнання квартири одноосібною приватною власністю дружини не створює жодних правових підстав для позбавлення його набутої у шлюбі власності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 1977 року, який розірвано 11 листопада 2014 року.
Під час шлюбу згідно з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2001 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 за 17 444,00 грн, яку зареєструвала за собою, але проживала в ній вся родина ОСОБА_1 .
31 березня 2014 року ОСОБА_1 нотаріально посвідченою заявою підтвердив, що квартира АДРЕСА_1 придбана його дружиною ОСОБА_2 і є її особистою приватною власністю, оскільки придбана за кошти, які належали їй особисто, тому він не буде мати прав на цю квартиру, у тому числі, передбачених статями 62, 97 СК України.
03 вересня 2016 року ОСОБА_1 скасував свою заяву від 31 березня 2014 року.