Постанова
Іменем України
26 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 755/10283/16-ц
провадження № 61-44145св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов Павло Юрійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк Олена Юріївна, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року у складі судді Астахової О. О. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Іванов П. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк О. Ю., ОСОБА_4, про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільно набутого майна.
Позовна заява мотивована тим, що 03 березня 1978 року між ним та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, під час якого подружжям на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 серпня 1994 року була набута у власність квартира АДРЕСА_1 .
30 вересня 1994 року подружжям на підставі договору купівлі-продажу було відчужено цю квартиру та цього ж дня на підставі договору купівлі-продажу придбано квартиру АДРЕСА_2 .
05 квітня 2000 року на підставі договору міни квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, остання набула в порядку обміну квартиру АДРЕСА_3 . Ним при укладенні цього договору надавалась відповідна згода.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
У червні 2015 року він вперше повернувся до України із Сполучених Штатів Америки (далі - США) і у встановленому законом порядку звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кирилюк О. Ю. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, тому з подружжя, хто пережив померлого, але нотаріус відмовив у видачі такого свідоцтва.
Зазначав, що спірна квартира входить до складу спільного майна подружжя і його поділ може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Проте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановим Ю. П. було порушено його право власності на частину спірної квартири, оскільки при посвідченні договору міни квартири не було враховано перебування його та ОСОБА_6 у шлюбі.
За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 сумісно нажитим майном його та ОСОБА_6, набутими ними за час шлюбу; визнати майно, а саме - квартиру АДРЕСА_3 сумісно нажитим майном його та ОСОБА_6, набутим за час шлюбу; поділити майно, а саме - квартиру АДРЕСА_3 між ним та ОСОБА_6 рівними частинами, виділивши йому та ОСОБА_6 по 1/2 частині цієї квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення районного суду мотивовано тим, що перебіг позовної давності розпочався саме з червня 2015 року, коли ОСОБА_1 повернувся до України із США, із вказаним позовом до суду позивач звернувся 19 червня 2016 року, тобто у межах позовної давності. А відтак, заява відповідача і його представника про застосування наслідків спливу позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, не підлягає задоволенню. Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не правильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки визначати частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно (квартиру) за померлим, суперечить вимогам статей 3, 27-31 ЦПК України 2004 року, оскільки другий із подружжя - ОСОБА_6 померла і вирішення питань про її права, тобто особи, яка не є стороною процесу та, яка у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності, не відповідає нормам цивільно-процесуального права.
Справа в апеляційному порядку переглядалась неодноразово.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Останньою постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира АДРЕСА_3 набута ОСОБА_6 у порядку обміну до офіційного розірвання шлюбу. Разом з тим, у судовому рішення про розірвання шлюбу встановлено, що сторони з 13 серпня 1995 року припинили спільне проживання і не підтримують подружні стосунки як чоловік і дружина. А, отже, указана квартира була придбана ОСОБА_6 після припинення шлюбних відносин з позивачем. Разом з тим, право власності на цю квартиру набуто в порядку обміну та без здійснення доплати. Квартира АДРЕСА_2, на яку був здійснений обмін, була придбана ОСОБА_6 30 вересня 1994 року і у той же день подружжям ОСОБА_1 було здійснено відчуження належної їм двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . При цьому відчуження квартири відбулось за ціною 75 000 000 карбованців, відповідно частка кожного з них становила 37 500 000 карбованців. Квартира АДРЕСА_2 складалась з однієї кімнати і була придбана за ціною 42 000 000 карбованців. Враховуючи, що відбулось зменшення житлової площі, а також ту обставину, що у 1995 році позивач залишив Україну, апеляційний суд дійшов висновку, що саме тоді ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було здійснено поділ спільного майна і кожен з них здійснив розпорядження грошовими коштами, отриманими від реалізації такого майна. Квартира АДРЕСА_2 була виділеною часткою ОСОБА_6 у спільному майні і, відповідно, інша квартира, а саме - квартира АДРЕСА_3, право власності на яку отримано у порядку обміну, не може вважатись спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . До того ж матеріали справи не місять відомостей про те, що позивачем вчинялись будь які дії щодо утримання спірного майна, так як власність зобов`язує, що в свою чергу також свідчить про наявність домовленості сторін щодо цього майна.
В умовах договору міни також вказано квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_6 на праві особистої власності. У цій частині договір не був оспорений, не визнаний недійсним, а, отже, є правомірним, а посилання нотаріуса на технічну помилку його правомірності не спростовує.
Матеріали справи не місять даних про придбання подружжям іншого майна за кошти, отримані від продажу двокімнатної квартири 30 вересня 1994 року, не заявлено про поділ такого майна при зверненні до суду з цим позовом, а тому доводи позивача про здійснення ними спільного розпорядження грошовими коштами для придбання спільного майна, а саме: квартири, автомобіля і гаража, не можна визнати обґрунтованими. Натомість двома судовими рішеннями, а саме: рішенням Окружного суду округу Кук штат Іллінойс США від 24 січня 2002 року та рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 понад 20 років проживали окремо, не мали спільного господарства та стосунків притаманних подружжю.
За заповітом від 11 лютого 2011 року ОСОБА_6 заповідала все своє майно ОСОБА_3, проте умови заповіту не містять конкретизації спадкового майна, а тому ці умови жодним чином не впливають на визначення належності майна до особистої приватної власності спадкодавця.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності колегія суддів виходила з того, що якщо позивач ОСОБА_1 вважав себе співвласником квартири АДРЕСА_2 та надав довіреність від 29 грудня 1999 року на її обмін, то він мав пересвідчитися як у виконанні свого доручення, так і перевірити умови укладеного договору. До того ж, як на час видачі довіреності, так і на час укладення цього правочину, подружжя ОСОБА_1 проживали окремо при фактичному припиненні шлюбу. При цьому апеляційним судом було враховано, що другою стороною договору міни була мати позивача.
Разом із тим, апеляційний суд не погодився з висновком районного суду про те, що правовідносини, які виникли між сторонами, виникають не із сімейних відносин, а тому відповідач ОСОБА_3 не є належним відповідачем у спорі щодо поділу майна між колишнім подружжям ОСОБА_1 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 . Позивач при зверненні до суду вказував про виникнення права спільної сумісної власності подружжя, що регулюється нормами саме сімейного права. Та обставина, що другий з подружжя помер не перешкоджає реалізації права звернення з такою вимогою, оскільки до складу спадщини входять усі майнові права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Таким чином, ОСОБА_3 є належним відповідачем у справі, як спадкоємець він є правонаступником усіх прав спадкодавця, а його майнове право є похідним від права власності на майно ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2018 року, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням судами норм чинного законодавства, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Посилався на те, що судом було встановлено, що на момент набуття права власності на квартиру у 1994 році діяли норми КпШС України, за положеннями статті 22 якого майно, набуте під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожний з подружжя має рівні права на це майно, навіть якщо один з подружжя не мав самостійного заробітку. Вважав, що суд на той момент правомірно застосував норми права та зробив висновок, що не залежно від того, на кого із подружжя було здійснено реєстрацію права власності на майно, це не спростовує презумпції належності вищевказаного майна до спільної сумісної власності подружжя. Суд першої інстанції правомірно встановив, що про порушення своїх майнових прав на користування, володіння та розпорядження 1/2 частиною квартири АДРЕСА_3 він дізнався, коли повернувся із США, оскільки така обставина підтверджується належними та допустимими доказами у розумінні статей 58, 59 ЦПК України 2004 року. Лише у 2015 році, коли він повернувся в Україну, міг ознайомитись із спадковою справою та дізнатися про існування заповіту ОСОБА_6, тоді він дізнався і про порушення своїх прав у спільній сумісній власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3, що вірно встановлено судом.
Суд першої інстанції, визнаючи природу спірного майна, дійшов вірного висновку про те, що указана квартира є спільно набутим у період шлюбу майном.
Однак, відмовляючи у задоволенні позову, районний суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами, виникають не із сімейних відносин, а тому відповідач ОСОБА_3 не є належним відповідачем у спорі щодо поділу майна між колишнім подружжям.
При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції не врахував той факт, що, окрім квартири, подружжям ОСОБА_1 у 1994 році було придбано новий автомобіль ВАЗ 2105, яким вони користувалися спільно. Крім того, не підтверджено належними та допустимими доказами те, що квартира АДРЕСА_2 була виділеною часткою ОСОБА_6 у спільному майні і відповідно інша квартира, а саме - квартира АДРЕСА_3, право власності на яку отримано у порядку обміну, є особистою власністю ОСОБА_6 . Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять.
Також апеляційний суд у своїй постанові вказує, що довіреністю від 29 грудня 1999 року, засвідченої нотаріусом штату Іллінойс, він уповноважив ОСОБА_6 на здійснення обміну житлової площі, без наявності такої довіреності укладання договору міни було б не можливим, а тому, як квартира АДРЕСА_2, так і квартира АДРЕСА_3 були виключно спільним майном подружжя та належало ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. Доказів, які б спростовували цей факт, або доводили, що подружжя здійснило поділ спільного майна матеріали справи не містять, а ґрунтуються виключно на припущеннях. Він, надаючи свою згоду на укладання договору міни, перебуваючи на той момент у США, діяв виключно як законний чоловік своєї дружини та давав згоду на оформлення квартири виключно на праві спільної сумісної власності. Вперше він дізнався про порушення свого права у спільній сумісній власності на квартиру та допущену нотаріусом технічну помилку у тексті договору міни від 05 квітня 2000 року, коли вперше повернувся із США в Україну в червні 2015 року. Звертатись до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя до смерті ОСОБА_6 у нього необхідності не було, ОСОБА_6 жодним чином не чинила йому перешкод у користуванні квартирою, яка належала їм на праві спільної сумісної власності та за взаємною згодою подружжя в зазначеній квартирі проживала ОСОБА_6
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Дніпровського районного суду м. Києва зазначену цивільну справу.
У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванов П. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кирилюк О. Ю., ОСОБА_4, про визнання майна спільною власністю та поділ спільно набутого майна призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, у якому він посилався на те, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки, а тому касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 03 березня 1978 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 18 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва.
За період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у шлюбі ними було набуто на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 53,10 кв. м, яка складалась з двох кімнат. На підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 30 вересня 1994 року вказана квартира була відчужена за ціною 75 000 000 карбованців.
У пункті 3 указаного договору зазначено, що квартира належала продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого ПО "Київський радіозавод" 08 серпня 1994 рок відповідно до розпорядження від 08 серпня 1994 року № 1865 і зареєстрованим Київським міським бюро технічної інвентаризації 18 серпня 1994 року під реєстровим № 1914. Указана квартира була набута у порядку приватизації державного житлового фонду.
Згідно з договором купівлі-продажу від 30 вересня 1994 року ОСОБА_6 придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 32,40 кв. м, за ціною 42 000 000 карбованців.
Позивач ОСОБА_1 у 1995 році виїхав до США на постійне місце проживання. Як зазначав позивач, він вперше повернувся в Україну у червні 2015 року.
Згідно з довіреністю від 29 грудня 1999 року, посвідченою нотаріусом штату Іллінойс США, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 на здійснення обміну житлової площі за адресою: АДРЕСА_4, а також отримувати від усіх осіб відомості щодо нього по будь-яким підставам, вести від його імені справи у судах з усіма правами, наданими законом.