Постанова
Іменем України
30 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 607/1505/17
провадження № 61-28282св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач (заявник) - Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 лютого 2017 року у складі судді Дзюбича В. Л. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 06 липня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок порушення зобов`язань станом на 31 жовтня 2016 року заборгованість відповідача складає 23 589,35 грн.
З метою забезпечення позову просило накласти арешт на належну ОСОБА_1 1/15 частину квартири загальною площею 86,50 кв. м, житловою площею
54,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.
Необхідність забезпечення позову обгрунтована тим, що відповідач протягом тривалого часу не виконує взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість. Зазначене дає підстави вважати, що відповідач вчинятиме дії щодо відчуження майна, а тому заходи забезпечення позову необхідні з метою недопущення майбутнього невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 06 лютого 2017 року у задоволенні заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" про забезпечення позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанцій виходив із того, що позивачем не наведено обгрунтованих підстав для застосування заходів забезпечення позову, не надано належних доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення та вказав на неспівмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, заявленим вимогам.
Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 лютого 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є законним та обгрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак підстав для її задоволення немає.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У липні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк", у якій заявник просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 травня 2017 року, і ухвалити нове судове рішення, яким заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної оцінки, наявним у матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому розгляду заяви, що призвело до постановлення необгрунтованих судових рішень.
Суди дійшли помилкового висновку щодо неспівмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, заявленим вимогам, оскільки ні норми цивільного законодавства, ні постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" не містять та не встановлюють обов`язку враховувати співмірність між складовими частинами загальної заборгованості, про стягнення якої позивач звернувся з позовом до суду.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
23 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.