ПОСТАНОВА
Іменем України
09 жовтня 2019 року
Київ
справа №826/3278/17
адміністративне провадження №К/9901/69487/19
№К/9901/1552/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Мельник-Томенко Ж. М., Шишова О. О.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 у складі колегії суддів Аблова Є. В., Літвінової А. В., Мазур А. С. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у складі колегії Кузьменка В. В., Василенка Я. М., Шурка О. І. у справі № 826/3278/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення суми заробітку за весь час вимушеного прогулу, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просила:
- скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 03.02.2017 № 157-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити позивача на посаді начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв`язків з 04.02.2017;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2017 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 позовні вимоги задоволено.
2.1. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 апеляційні скарги позивача та представника відповідача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв`язків Державної фіскальної служби України.
3.2. 20.05.2016 позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України. Разом з тим зазначено про відсутність, на дату попередження про наступне вивільнення, в апараті Державної фіскальної служби України рівнозначних або нижчих вакантних посад, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача, та не потребують обов`язкового проведення конкурсу відповідно до Закону України "Про державну службу".
3.3. В подальшому, позивачу було запропоновано наявні посади відповідно до штатного розпису Державної фіскальної служби України, а саме: головного державного ревізора-інспектора відділу тематичних перевірок департаменту внутрішнього аудиту, головного державного ревізора-інспектора відділу координації та аналізу департаменту внутрішнього аудиту на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, головного державного ревізора-інспектора відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв`язків департаменту організації роботи Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, провідного інспектора загального відділу управління документального забезпечення департаменту матеріального забезпечення так розвитку інфраструктури.
3.4. Проте, позивач не погодилась із запропонованими посадами оскільки вони не відповідають її кваліфікації.
3.5. Наказом Державної фіскальної служби України від 03.02.2017 № 157-о "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до статей 44, 49-2 Кодексу законів про працю України, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу", наказів Державної фіскальної служби України від 02.11.2015 № 834, "Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби" від 30.12.2015 № 1022, "Про скорочення чисельності та введення в дію Структури Державної фіскальної служби України", позивача звільнено з 03.02.2017 із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати та грошової компенсації за 69 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та 44 календарних дні додаткової відпустки.
3.6. Позивач звернулась до суду із вказаним позовом оскільки вважає, що відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства про працю та законодавства про державну службу, а законні підстави для її звільнення відсутні.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що наказ Державної фіскальної служби України від 03.02.2017 № 157-о про звільнення позивача з посади начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв`язків Державної фіскальної служби України прийнято з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", частини 2 статті 40, статті 42, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Зазначений висновок суду ґрунтується на тому, що з моменту попередження про вивільнення і до дня звільнення позивачу не було запропоновано рівноцінної посади на виконання вимог пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", незважаючи на те, що у період з 20.05.2016 по 03.02.2017 змінювалися кількість та склад вакантних посад, однак відповідач не пропонував позивачу інших наявних вакантних посад, крім тих, що були запропоновані 08.12.2016.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини в такій редакції:
"стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2017 по 14.09.2018 включно у розмірі 205 444, 50 грн.
Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги у розмірі 3200 грн". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
5.1. Доводи касаційної скарги позивача грунтуються на тому, що судом першої інстанції необгрунтовано визначено виплатити на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу по 27.08.2018, а не по дату винесення судового рішення. Крім того, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, на переконання позивача, підтверджені належним чином, та не мають ставитись в залежність від змін у законодавстві, які склались внаслідок тривалого розгляду судової справи.
6. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій Державна фіскальна служба України просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог.
6.1. Касаційна скарга відповідача мотивована тим, що Державною фіскальною службою України дотримано процедуру звільнення позивача. Доводи касаційної скарги зводяться до правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Відповідно до статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
9. Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
10. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
11. Відповідно до положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
12. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
13. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
14. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
15. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
16. Водночас, згідно з частинами першою та другою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
17. Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
18. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з листом Державної фіскальної служби України від 24.02.2017 № 2717/т/99-99-04-01-01-14 (щодо розгляду запиту позивача про надання публічної інформації) станом на день попередження позивача про вивільнення 20.05.2016 були наявні вакантні посади, зокрема посади заступника начальника відділу експрес-реагування проактивного аналізу департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем та заступника начальника відділу обліку платників управління реєстрації та обліку платників департаменту обслуговування платників - на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника.
19. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що у департаменті організації роботи Державної фіскальної служби України, до якого було передано функції реорганізованого (ліквідованого) департаменту міжнародних зв`язків, з 20.05.2016 по 03.02.2017 (станом на день звільнення позивача) були вакантними наступні посади: головний державний ревізор-інспектор відділу організації та проведення заходів управління організаційно-контрольного забезпечення, головний державний інспектор відділу організації та проведення заходів управління організаційно-контрольного забезпечення, заступник директора департаменту - начальник управління міжнародних зв`язків, начальник управління відомчих реформ, заступник начальника управління - начальник відділу комунікацій управління інформаційної політики, заступник начальника відділу комунікацій управління інформаційної політики.
20. Проте, жодна з наведених вакантних посад не була запропонована позивачу, незважаючи на те, що позивач займала посаду начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв`язків.
21. При цьому згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у разі скорочення чисельності або штату державних службовців або реорганізації державного органу припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення можливе за умови, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
22. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
23. Згідно зі схемою посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15, посада позивача відноситься до шостої групи оплати праці, до якої відносяться посади керівника/заступника керівника управління у складі департаменту, головного управління, служби, керівника/заступника керівника відділу у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління, завідувача сектору у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління та відділу.