ПОСТАНОВА
Іменем України
08 жовтня 2019 року
Київ
справа №524/9217/15-а
адміністративне провадження №К/9901/12427/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09.12.2015 (суддя Андрієць Д.Д.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 (колегія суддів у складі: Бершова Г.Є., Катунова В.В., Ральченка І.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області про стягнення середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради міста Кременчука Полтавської області (далі - відповідач, виконком Автозаводської райради) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2015 по 04.11.2015 в розмірі 10 908,30 грн.
Позов мотивовано тим, що з 19.01.2006 по 02.02.2015 вона працювала у виконкомі Автозаводської райради на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу. Під час звільнення відповідач не в повному обсязі розрахувався з нею по заробітній платі. Посилаючись на наявність судового рішення щодо покладення зобов`язання на відповідача здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, несвоєчасну виплату цих коштів, просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановою від 09.12.2015 в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що передумови для настання відповідальності роботодавця відсутні, оскільки роботодавець не міг знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом через значний час після звільнення працівника. Суд вказав, що за відсутності передбаченої приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вини роботодавця, коли сам спір виник через декілька років після звільнення робітника, застосовувати правові норми визначенні статтею 117 КЗпП України в цьому випадку не можливо.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.02.2016 постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09.12.2015 змінив в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову. В іншій частині постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09.12.2015 залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки на момент звільнення позивача мав місце спір про розмір належних звільненому працівникові сум, а також, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік мала виплачуватись на підставі рішення суду, зверненого до виконання, то на момент звільнення позивача у відповідача не було підстав для виплати зазначеної матеріальної допомоги. Після відкриття виконавчого провадження, на підставі виконавчого листа відповідачем у встановлений строк була виплачена сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік, а тому порушення прав позивача не відбулось, у зв`язку із чим і підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Наголошує, що судове рішення, яким відповідача зобов`язано виплати ОСОБА_1 заробітну плату набрало законної сили ще до її звільнення і остання була нарахована також до її звільнення, але при звільненні не була виплачена.
Позиція інших учасників справи
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
Рух касаційної скарги
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.04.2016 відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09.12.2015 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016.
31.01.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М.(суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 21.06.2019 № 806/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), визначено новий склад суду: Мельник-Томенко Ж.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Жук А.В. Мартинюк Н.М.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.09.2019 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10 год 00 хв 08.10.2019.
03.09.2019 учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодного з учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
У період з 19.01.2006 по 02.02.2015 ОСОБА_1 працювала на посаді спеціаліста 1 категорії організаційного відділу виконкому Автозаводської райради.
При звільнені позивача відповідач не здійснив розрахунок по заробітній платі у повному обсязі, оскільки не в повному обсязі виплатив матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік.
Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановою від 27.05.2014 у справі № 524/2698/14-а зобов`язав виконком Автозаводської райради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням виплачених сум. Відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 04.11.2015 нарахував та виплатив позивачу 1160,91 грн.
Посилаючись на несвоєчасну виплату позивачеві відповідачем матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, що призвело до недоотримання позивачем усіх належних сум розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2015 по 04.11.2015 в сумі 10 908,30 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Нормативне врегулювання
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно положень статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117 КЗпП).
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
За приписами пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У відповідності до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.