ОКРЕМА ДУМКА
Судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О.С.
на постанову від 21 серпня 2019 року
у справі №569/4373/16-ц
провадження № 14-298цс19
У цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, який не погоджуєься з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
21 серпня 2019 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року змінено.
Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюсь та висловлюю окрему думку з огляду на таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 з 1970 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 , в якій зареєстроване його місце проживання з 06 лютого 1990 року.
Спірна квартира була власністю матері відповідача - ОСОБА_6 , після смерті якої у 2007 році стала власністю сина відповідача - ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_2 відмовився від обов`язкової частки у спадщині після смерті матері на користь ОСОБА_7
28 листопада 2014 році ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування подарував указану квартиру своїй дружині ОСОБА_8 .
У 2015 році ОСОБА_8 як новий власник квартири поставила вимагалу виселити ОСОБА_2 із цієї квартири, однак рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 вересня 2015 року їй відмовлено, у тому числі й з тих підстав, що відповідач є членом сім`ї власника житла.
За нотаріально посвідченим договором міни 11 грудня 2015 року ОСОБА_8 обміняла спірну квартиру на іншу, яка належала ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , у результаті чого в останніх виникло право спільної часткової власності на спірне житло.
У поданому позові ОСОБА_1 як новий власник спірної квартири з посиланням на приписи статті 825 ЦК України та статей 109, 114, 116 ЖК УРСР просив виселити зі спірної квартири ОСОБА_2 як члена сім`ї колишнього власника житла без надання іншого житлового приміщення. Вказував, що право ОСОБА_2 на спірне житло є похідним та припинилося з припиненням права власності на це житло у ОСОБА_8 , членом сім`ї якої він є.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року (суддя Першко О.О.) позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 05 листопада 2014 року (провадження № 6-158цс14), та вважав, що з припиненням права власності попереднього власника ОСОБА_8 на спірне нерухоме майно, членом сім`ї якого є відповідач, припинилося також право останнього на користування житлом. За таких обставин право власності позивача на спірну квартиру має бути захищено шляхом виселення з неї відповідача без надання іншого житла. При цьому суд зазначив, що положення статті 116 ЖК УРСР та статті 825 ЦК України до правовідносин, які виникли між сторонами, не підлягають застосуванню.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд зробив висновок про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року (провадження № 6-158цс14), посилаючись на необхідність дотримання таких засад цивільного судочинства, як справедливість, добросовісність і розумність.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що до укладення договору міни позивачу було відомо, що право власності попереднього власника вищевказаної квартири ОСОБА_8 обтяжено тим, що остання мала обов`язок забезпечувати відповідачу можливість проживання у спірній квартирі. Позивач був обізнаний з тим, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване у спірній квартирі, не відмовився укладати договір міни та не порушував питання про його розірвання, а тому фактично погодився набути право власності на вказану квартиру з тими обтяженнями, які існували у попереднього власника. Відповідач є особою з інвалідністю другої групи, іншого житла не має, а тому виселення без надання іншого житла вплине на його соціальну захищеність.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Рівненської області від 01 грудня 2016 року змінено в частині мотивів.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач та треті особи, набуваючи право власності на спірну квартиру, не виявили розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з`ясували, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, а тому є недобросовісними набувачами.
З наведеними мотивами Великої Палати Верховного Суду погодитися не можна, оскільки такі висновки, на моє переконання, не відповідають нормам матеріального та процесуального права, усталеній практиці судів, зокрема правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (у редакції, що діяла на час пред`явлення позову) та частини першої статті 13 ЦПК України (у редакції, що діє на час розгляду судом касаційної інстанції) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих сторонами та іншими осами, які беруть участь у справі.
На порушення зазначеної норми процесуального Закону Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання виселення ОСОБА_2 та за відсутності зустрічного позову від нього про визнання недійсним договору міни, фактично встановила недобросовісність дій сторін при укладенні зазначеного договору.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду вказано про те, що під час огляду квартири набувачі мали можливість виявити, що ОСОБА_2 проживає у квартирі, та з`ясувати в нього підстави такого проживання, а також довідатися про його наміри щодо подальшого проживання у квартирі після її відчуження або про його відмову від свого права та готовність звільнити квартиру у такому випадку. Однак позивачі не здійснили достатньої належної обачності при укладенні договору міни квартир.
Крім того, у постанові зазначено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до моменту укладення вказаного договору достовірно знали про обтяження спірної квартири у вигляді проживання у ній ОСОБА_2 . Про обізнаність позивача щодо фактичного проживання та реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_2 на момент укладення договору міни свідчить зміст його позовних вимог та надані органом реєстрації відомості щодо реєстрації вказаних осіб у спірній квартирі.
Разом з тим, вважаю за необхідне зазначити, що реєстрація та проживання у квартирі членів сім`ї власника цієї квартири не є перешкодою для її відчуження у будь-який спосіб, у тому числі й за допомогою укладення договору міни, оскільки самі по собі реєстрація та проживання у квартирі осіб не тягне за собою виникнення у них права власності на це житло.<