Постанова
іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 576/1179/15-к
провадження № 51-3275км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Дронової І. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора прокуратури Сумської області Казімірова С. С., який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 грудня 2017 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Соснівка Глухівського р-ну Сумської обл., жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
виправданого у зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1ст. 190, ч. 4ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369Кримінального кодексу України (далі - КК), та
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Струга Новоушицького р-ну Хмельницької обл., жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
виправданого у зв`язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 грудня 2017 року у зв`язку з недоведеністю наявності у діях складу цих кримінальних правопорушень ОСОБА_1 виправдано за ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК, ОСОБА_2 - за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 369 КК.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 22 квітня 2019 року вирокмісцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні шахрайства та закінченому замаху на підбурювання до давання неправомірної вигоди службовій особі, а ОСОБА_2 - у закінченому замаху на підбурювання до давання неправомірної вигоди службовій особі за таких обставин. ОСОБА_1 у січні 2015 року, займаючи посаду головного спеціаліста-державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області Державної екологічної інспекції (далі - ДЕІ) в Сумській області, будучи службовою особою, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, повідомив ОСОБА_2, який, будучи службовою особою, займав посаду начальника поста екологічного контролю "Катеринівка" зазначеного відділу, неправдиву інформацію про те, що якщо останній та інші працівники цього поста бажають надалі працювати на своїх посадах, то кожному з них необхідно сплачувати щомісячно грошові кошти з розрахунку 300 грн за кожну відпрацьовану зміну службовим особам ДЕІ в Сумській області, при цьому він усвідомлював, що жодні отримані грошові кошти він не буде передавати службовим особам, а залишить їх собі та підбурював ОСОБА_2 до надання неправомірної вигоди службовим особам.
02 лютого 2015 року, не знаючи про злочинні наміри ОСОБА_1, ОСОБА_2 повідомив інспектора поста екологічного контролю "Катеринівка" відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території Сумської області ДЕІ в Сумській області ОСОБА_3 про те, що якщо останній бажає і надалі працювати на цьому посту і не бути нікуди переведеним, йому необхідно сплатити грошові кошти з розрахунку 300 грн за кожну відпрацьовану ним зміну в лютому 2015 року, чим підбурив останнього до давання неправомірної вигоди службовим особам ДЕІ в Сумській області.
02 березня 2015 року близько 09:50 ОСОБА_2, поблизу будинку № 34 на вул. Озерній у м. Глухові, реалізовуючи злочинний умисел, отримав від ОСОБА_3 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів в сумі 2700 грн, про те передати їх ОСОБА_1 не встиг, оскільки неправомірні дії фіксувалися працівниками правоохоронних органів. Того ж дня близько 19:52, ОСОБА_1 знаходячись на вул. Путивльській, 96 у тому ж місті, реалізовуючи злочинний умисел, одержав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2700 грн.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь в апеляційному провадженні, Казіміров С. С. (далі - прокурор), покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані ним судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевий суд не надав належної оцінки доказам сторони обвинувачення та неправильно встановив фактичні обставини кримінальних правопорушень, що призвело до безпідставного виправдування обвинувачених. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, змістовних відповідей на них не надав та не дослідив доказів відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК. Також, на думку прокурора, апеляційний суд порушив вимоги ст. 94 КПК щодо безпосередності оцінки доказів у кримінальному провадженні. Зазначає, що оскільки місцевий суд не допитав свідка ОСОБА_4, чим викликав сумнів у неупередженості головуючого судді Колодяжного А. О., прокурор заявив останньому відвід, який, на його думку, було розглянуто з порушенням кримінального процесуального законодавства.
На касаційну скаргу прокурора надійшли заперечення від ОСОБА_2 та захисника Кривошеєва О. Б. - адвоката Нестеренка М. В., у яких вони не погоджуються з викладеними доводами прокурора, вважають вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду законними та просять залишити оскаржувані прокурором судові рішення без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Дронова І. С. касаційну скаргу сторони обвинувачення підтримала в повному обсязі.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 370 КПК визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стаття 86 КПК передбачає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі "Капо проти Бельгії" від 13 січня 2005 року зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом з огляду на п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. Під час оцінкидоказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (див. рішення у справах "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 9 червня 1998 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року).
За статтею 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд дотримався вимог ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, створив необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій,з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Частиною 2 цієї статті передбачено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.