Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 541/2700/16-ц
провадження № 61-46787св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Щербина Тетяна Вікторівна, ОСОБА_4, виконавчий комітет Миргородської міської ради, ОСОБА_5,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який уточнила в ході розгляду справи, та остаточно просила:
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 14 липня 2016 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 725, та визнати за нею право власності на вказану квартиру;
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 128,1 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2, укладений 09 вересня 2016 року на підставі довіреності від її імені ОСОБА_3 із ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 978, та визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами;
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5310900000:50:036:0012, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, укладений 09 вересня 2016 року від її імені ОСОБА_3 з ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 981, та визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку;
- визнати недійсною з дати посвідчення довіреність HAT 384395 від 14 липня 2016 року, видану нею на ім`я ОСОБА_3 та посвідчену 14 липня 2016 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В., яка зареєстрована в реєстрі за № 728;
- стягнути на її користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно спричинену моральну шкоду в сумі 268 056 грн та майнову шкоду в сумі 103 930 грн.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 шляхом підроблення документів та їх використання, неправомірного психологічного тиску на неї та погроз життю і здоров`ю їй та членам її сім`ї, змусив проти її волі підписати договори дарування на його ім`я всього належного їй нерухомого майна, а саме: квартири, житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться в м. Миргороді.
Крім того, вважала, що ОСОБА_3, який діяв на підставі виданої нею довіреності, також діяв і в інтересах ОСОБА_2, порушуючи при цьому її права та інтереси, що свідчить про його зловмисну домовленість з ОСОБА_2
Після укладення договорів, житлові об`єкти та відповідно ключі від них ОСОБА_2 не передавалися, разом зі своєю родиною вона продовжували користуватися та утримувати житловий будинок, проте в подальшому ОСОБА_6, що є партнером та довіреною особою ОСОБА_2, з невідомими особами проникли всередину приміщення будинку та із застосуванням фізичної сили та погроз її життю змусили залишити житло.
ОСОБА_1 зазначала, що на даний час в будинку проживають невідомі особи, які перешкоджають користуватися будинком, вона втратила своє єдине житло та засоби до існування, не має жодних можливостей проживати в ньому, а сім`я її сина разом з малолітньою дитиною - проживати в квартирі, а тому, посилаючись на статті 230, 231, 232 ЦК України, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 14 травня 2018 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В. 14 липня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 725. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, від 09 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В. 09 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 978. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, з кадастровим номером 5310900000:50:036:0012, від 09 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В. 09 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 981. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 96 798 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності позивачем факту укладання оспорюваних договорів дарування під впливом насилля зі сторони відповідачів, що виключало справжню волю власника нерухомості ОСОБА_1 на їх відчуження, відтак такі правочини підлягають визнанню недійсними. Також суд вважав, що ОСОБА_3, будучи представником ОСОБА_2 у господарській справі за позовом останнього до ОСОБА_1 про стягнення боргу, у якій нею було підписано мирову угоду, та знаючи, що вказана мирова угода не була затверджена, діючи як представник ОСОБА_1 при укладенні договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, та свідомо допускав настання несприятливих наслідків для неї, оскільки діяв за домовленістю з ОСОБА_2, що також є підставою для визнання вчинених ним від імені ОСОБА_1 правочинів недійсними.
Стягуючи моральну шкоду солідарно з відповідачів, суд взяв до уваги висновок судово-психологічної експертизи, яким визначено, що внаслідок укладення спірних договорів дарування ОСОБА_1 зазнала інтенсивних та довготривалих моральних страждань, орієнтовний розмір грошової компенсації за які може становити 230 400 грн, проте виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, дійшов висновку про стягнення моральної шкоди в розмірі 96 798 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оглянуті судом першої інстанції оригінали договорів дарування від 14 червня та від 09 вересня 2016 року, а також отримані покази свідків, не можуть бути прийняті як допустимий доказ, оскільки отримані судом на стадії з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, з порушенням процесуального закону. Крім того покази свідків базуються на повідомленні осіб, які не були допитані судом відповідно до вимог статті 95 ЦПК України. Суди невірно застосували до спірних правовідносин положення статей 203, 231, 232 ЦК України в частині відсутності вільного волевиявлення позивача ОСОБА_1 на вчинення цього правочину та невідповідності її справжньої внутрішньої волі через наявність психологічного тиску, оскільки в довіреності від 14 липня 2016 року ОСОБА_1 зазначила, що обізнана із загальними вимогами, додержання яких є необхідних для вчинення правочину, усвідомлює значення своїх дій та діє згідно власного волевиявлення. Висновок суду про необізнаність позивача про результати розгляду в господарському суді справи № 917/999/16, що нібито стало підставою для психологічного тиску на неї, спростовується ухвалою цього ж суду від 07 липня 2016 року, в якій зазначено, що судове засідання проходило за участю її представника ОСОБА_11 Також суди дійшли помилкових висновків про наявність зловмисної домовленості між відповідачами, оскільки відповідач ОСОБА_3 діяв у відповідності до волі позивача, викладеної у довіреності від 14 липня 2016 року. Відсутність повноважень на вчинення дій, окрім чітко визначених в указаній довіреності, унеможливлює завдання шкоди інтересам позивача шляхом домовленості з відповідачем ОСОБА_2 Висновок суду про наявність застосування до позивача та її оточення з боку відповідача ОСОБА_2 фізичного та психічного тиску на момент вчинення оспорюваних правочинів, не знайшло жодного підтвердження. Також суди, стягуючи з відповідачів у солідарному порядку моральну шкоду, невірно застосували положення статті 1190 ЦК України.
Відзив до суду касаційної інстанції не подано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою та витребувано справу №541/2700/16-ц з Миргородського міськрайонного суду Полтавської області. Відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року та постанови апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року.
08 квітня 2019 року справа № 541/2700/16-ц надійшла до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року частково задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання вказаних вище рішень суду, зупинено виконання рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами установлено, що ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 червня 2014 року, а також житлового будинку за адресою АДРЕСА_2, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 червня 2016 року, прибудинкової земельної ділянки, площею 0,1000 га за вищевказаною адресою, на підставі Державного акту на право власності на землю серія ЯГ349162, виданого 28 квітня 2006 року.
В належній позивачу квартирі проживав без реєстрації її син разом з родиною - дружиною та двома малолітніми дітьми 2009 та 2014 років народження, а сама ОСОБА_1 проживала в належному її будинку по АДРЕСА_2 .
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, 24 квітня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Відповідно до акту приймання-передачі від 16 травня 2013 року, ФОП ОСОБА_2 передав ФОП ОСОБА_1 у платне тимчасове користування відповідно до умов договору оренди № 2/02-13 від 16 травня 2013 року устаткування та обладнання, що перераховане у додатку №1 до даного договору.
Вказане підтверджує факт існування між суб`єктами підприємницької діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 господарських правовідносин.
В липні у 2016 року ФОП ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 831 333 грн 24 коп. заборгованості за договором оренди обладнання, одночасно просив суд затвердити мирову угоду з відповідними умовами, зокрема, що ОСОБА_2 не буде мати жодних претензій до ОСОБА_1 в разі, якщо вона подарує йому своє нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку по АДРЕСА_2, площею 0,1000 га, з усіма будівлями на ній.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07 липня 2016 року, яка була проголошена за участю представників позивача та відповідача, відкладено розгляд справи на 16 серпня 2016 року.
Також в указаній ухвалі суду зазначено, що суд, перевіривши відповідність даної мирової угоди чинному законодавству, встановив, що в ній зазначені дії та майно, які не відносяться до предмету позову, зокрема, зобов`язання відповідача подарувати позивачу квартиру та земельну ділянку. За даних обставин, оскільки укладена сторонами мирова угода не відповідає чинному законодавству, заява про затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами по справі, не підлягає задоволенню, а мирова угода не може бути затверджена судом.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16 серпня 2016 року припинено провадження по вказаній справі за заявою ФОП ОСОБА_2 про відмову від позову.
14 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т. В. та зареєстрований в реєстрі за №725, за яким остання подарувала йому квартиру АДРЕСА_1 . Вартість квартири оцінена в 951 608 грн.
В цей же день, вищевказаним нотаріусом була посвідчена довіреність, зареєстрована в реєстрі за №728 від 14 липня 2016 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 подарувати ОСОБА_2 належний їй будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2 .
09 вересня 2016 року ОСОБА_3, діючи від імені та по довіреності ОСОБА_1 , уклав договори дарування, відповідно до яких подарував ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, а також земельну ділянку для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .
Договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т. В. та зареєстровані в реєстрі за № № 978 та 981.
Вартість подарованого житлового будинку та земельної ділянки оцінена в 1 621 118 грн та 53 200 грн.
Згідно висновків судово-психіатричної експертизи, обставини укладення ОСОБА_1 мирової угоди від 07 липня 2016 року, укладення договору дарування квартири №725 від 14 липня 2016 року, надання довіреності №728 від 14 липня 2016 року, якою вона уповноважила ОСОБА_3 подарувати ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку; укладення від її імені договору дарування № 978 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 09 вересня 2016 року та укладення договору дарування земельної ділянки № 981 від 09 вересня 2016 року, - що врешті призвело до втрати ОСОБА_1 нерухомості, яка їй належала, - є психотравмуючими для особистості підекспертної. За умов вказаних ситуацій, в ОСОБА_1 виникли психологічно складні (на моральному рівні) негативні інтенсивні та довготривалі моральні страждання.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вищевказані договори дарування та видача довіреності на партнера ОСОБА_2 - ОСОБА_3, були вчинені нею під психічним тиском з їх сторони, за зловмисною домовленістю відповідачів, та у зв`язку із введенням її в оману, а тому відповідно до вимог статей 230, 231, 232 ЦК України просила позов задовольнити.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу.