Постанова
Іменем України
07 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 528/219/17
провадження № 61-26018св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Рудківська сільська рада Гребінківського району Полтавської області,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - Селянське фермерське господарство "Каміла",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Рудківської сільської ради Гребінківського району Полтавської області (далі - Рудківська сільська рада) про визнання права власності на нежитлове приміщення ангару, посилаючись на те, що після проведення розпаювання майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Рудківське" (далі - СТОВ "Рудківське") їм були видані майнові сертифікати на загальну суму 37 948 грн та за проведеними в подальшому розрахунками - виділено майно в розмірі 57,07 % від суми загального майнового паю. Згідно з протоколом від 03 березня 2004 року № 3 вони отримали нежитлове приміщення № АДРЕСА_2 . В позасудовому порядку вони не можуть оформити право власності на спірне приміщення через відсутність підстав, передбачених чинним законодавством. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати за ними право власності на 1/2 частину вказаного нежитлового приміщення ангару за кожним.
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Татіщевої Я. В. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині нежитлового приміщення № АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що після проведення розпаювання майна СТОВ "Рудківське" позивачі отримали майновий пай, який в цілому складається з нежитлового приміщення № 3 ангару, у зв`язку з чим пред`явлений ними позов про визнання права власності на спірне майно підлягає задоволенню на підставі статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, Селянського фермерського господарства "Каміла" (далі - СФГ "Каміла") задоволено. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно із свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 14 лютого 2008 року СФГ "Каміла" в особі ОСОБА_3 має право на пайовий фонд майна СТОВ "Рудківське". Місцевим судом вирішено питання про визнання за позивачами права власності на майно, яке входить до пайового фонду, а тому СФГ " Каміла " має право оскаржити рішення суду, оскільки воно стосується його прав та обов`язків. За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Отже, стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. У цій справі позивачі повинні довести, що право власності на спірний об`єкт нерухомості в них винило у вставленому законом порядку, а відповідач - сільська рада - оспорює чи заперечує таке право. Матеріалами справи підтверджується лише факт набуття позивачами права спільної часткової власності на пайове майно разом з іншими членами СТОВ "Рудківське", однак відсутні докази виникнення у них права власності по 1/2 частині спірного нежитлового приміщення, і що сільська рада - оспорює чи заперечує таке право. Співвласники розпайованого майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай лише у вигляді та розмірі, визначених рішенням зборів співвласників паїв або в порядку виділу своєї частки із спільного майна шляхом пред`явлення позову до всіх інших співвласників на підставі положень ЦК України та інших норм законодавства, які регулюють відносини між учасниками спільної часткової власності. Однак у цій справі позивачі не заявляли вимоги про поділ чи виділ спірного майна із спільної часткової власності та не надали доказів виділення їм в натурі їх частки і виникнення права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Враховуючи викладене, положення частини першої статті 328, статті 392 ЦК України, на які посилалися позивачі як на правові підстави своїх вимог, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У липні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 03 липня 2017 року, а рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 05 квітня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно оцінив надане СФГ "Каміла"свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства від 14 лютого 2008 року, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що рішення місцевого суду стосується прав та обов`язків вказаного господарства. У цій справі не було необхідності пред`явлення позову до всіх співвласників майнових паїв, оскільки спірне майно було виділене в натурі лише йому та ОСОБА_2 Свідоцтво про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) підтверджує право особи на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства. Вказане свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі та акт приймання-передачі майна є підставою для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності. 03 березня 2004 року було затверджено акт приймання-передачі майна, однак не зроблено відмітки у належних позивачам свідоцтвах про виділення майна в натурі, що є перешкодою для проведення державної реєстрації за ними права власності на спірне приміщення.
У серпні 2017 року СФГ "Каміла" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що протоколом загальних зборів членів СТОВ "Рудківське" від 03 березня 2004 року № 3 не виділялося майно в натурі, а лише визначалися частки у спільній частковій власності. В акті приймання-передачі майна, на який посилається заявник, пайове майно, в тому числі спірне приміщення ангару, не виділялося в натурі, а передавалося всім співвласникам у спільну часткову власність. Після викупу у 2008 році майнових паїв у 300 співвласників СФГ "Каміла" набуло право спільної часткової власності на весь ангар, зокрема й на спірне приміщення. Той факт, що Господарство не зареєструвало право власності на майно або його частину, не свідчить про відсутність у нього права на оскарження рішення місцевого суду, оскільки за позивачами також не зареєстроване таке право і вони намагаються визнати за собою право власності на майно, яке не виділене в натурі та перебуває у спільній частковій власності, в тому числі СФГ "Каміла".
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Гребінківського районного суду Полтавської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17 травня 2018 року справу № 528/219/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами встановлено, що на підставі свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ПО № 146995 та серії ПО № 156996, виданих 25 жовтня 2001 року Рудківською сільською радою, ОСОБА_5 набув право на пайовий фонд майна Колективного сільськогосподарського підприємства імені Чапаєва (далі - КСП імені Чапаєва), реорганізованого в СТОВ "Рудківське", на суму 14 244 грн, що становить 0,00406 % від загальної вартості розпайованого майна вказаного товариства, а ОСОБА_2 - на суму 23 649 грн, що становить 0,00673 %.
Згідно з актом про передачу та прийом майна, яке належить на праві спільної часткової власності громадянам-співвласникам реорганізованого КСП імені Чапаєва від 03 березня 2004 року, затвердженим рішенням загальних зборів від 03 березня 2004 року, групі громадян в кількості 24 осіб, в тому числі позивачам, було передано у спільну часткову власність певне майно, зокрема ангар для сільськогосподарської техніки (30 %) вартістю 31 887 грн.
Довідками ліквідаційної комісії з розпаювання майна СТОВ "Рудківське" від 29 жовтня 2004 року та від 22 серпня 2006 року підтверджується, що вартість ангару, який був переданий власником майнових паїв - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, становить 31 887 грн. Після проведення розпаювання позивачам виділено майно на суму 21 656,99 грн, що складає 57,07 % від суми загального майнового паю.
Згідно з довідкою Рудківської сільської ради від 28 листопада 2016 року № 286 майновий пай (ангар для сільськогосподарської техніки), який ОСОБА_1 разом з групою громадян отримав на підставі рішення загальних зборів від 03 березня 2004 року, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.