Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 466/2408/14-ц
провадження № 61-27626св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Правосудька Олександра Миколайовича на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2016 року у складі судді Невойта П. С. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Нікітевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2014 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - Шевченківська районна адміністрація) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просила зобов`язати його звільнити коридор загального користування під літерою XХІ/4,5 кв. м та надати доступ мешканцям будинку АДРЕСА_1 до коридору і балкону загального користування на другому поверсі цього будинку. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1, який є власником квартири № 7 у вищевказаному будинку, самочинно встановив у коридорі загального користування другого поверху двері з ключовим замком, чим унеможливив доступ до коридору та балкону, порушивши правила користування приміщеннями житлових будинків, за що постановою адміністративної комісії № 5/11 від 20 лютого 2014 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 51 грн. Розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації від 08 лютого 2014 року № 63 "Про звільнення коридору загального користування та надання доступу мешканцям будинку до коридору та балкону загального користування" відповідача було зобов`язано в місячний строк з дня отримання цього розпорядження звільнити коридор та надати доступ мешканцям будинку до коридору та балкону, проте відповідач не виконав у добровільному порядку цього розпорядження, про що 31 березня 2014 року Львівським комунальним підприємством "Янів-405" було складено відповідний акт.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2016 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити коридор загального користування під літерою XХІ/4,5 кв. м та надати доступ мешканцям будинку АДРЕСА_1 до коридору та балкону загального користування на другому поверсі будинку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 551,20 грн судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що судом не здобуто доказів того, що відповідач на правових підставах обмежив доступ до приміщення загального користування під літерою XХІ/4,5 кв. м багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 шляхом встановлення дверей, а тому зобов`язаний звільнити коридор і надати доступ мешканцям будинку до коридору та балкону.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 14 квітня 2016 року заяву представника ОСОБА_1 - Правосудька О. М. про перегляд вказаного заочного рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2016 року залишено без задоволення.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 травня 2017 року відхилено апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Правосудька О. М. та залишено без змін рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2016 року.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, які сторони подали в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Правосудько О. М. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, без будь-яких законних підстав встановив фактичні обставини справи, не давши їм належної оцінки, оскільки вони не досліджувалися в судових засіданнях. Позивач не надав суду жодних доказів в обґрунтування своїх вимог, а тому суд допустив грубе порушення законодавства.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Львова.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11 червня 2018 року справу № 466/2408/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14?рп/2011 положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
Виходячи з висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року №4-рп/2004, та згідно з Конституцією України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках всі власники є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.
Відповідно до 179 Житлового кодексу Української РСР користування будинками державного й громадського житлового фонду, а також приватного житлового фонду та утримання їх здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями.
Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, передбачено, що власник, наймач (орендар) приміщень житлових будинків має право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
Згідно з пунктом 1.4 Правил утримання житлових будинків та прибудинкової території, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, переобладнання та перепланування жилих будинків, жилих і нежилих в будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до законодавства. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і лаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого в жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов`язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану. У разі, якщо самовільне перепланування або переобладнання приводить до погіршення технічного стану жилого будинку в цілому