Постанова
Іменем України
07 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 359/7299/16-ц
провадження № 61-32152св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль",
третя особа - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Гуля В. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", Підприємство), третя особа - ОСОБА_2, про зміну формулювання підстав звільнення,посилаючись на те, що з листопада 1994 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 01 жовтня 2014 року обіймав посаду виконувача обов`язків комерційного директора ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Наказом від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-517/п його було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Починаючи з 11 грудня 2015 року він дійсно не виходив на роботу, однак з поважних причин, оскільки вважав, що на підставі поданої ним 10 грудня 2015 року заяви його було звільнено з 13 грудня 2015 року за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін. Крім того, роботодавець прийняв рішення про його звільнення без попереднього отримання від нього письмових пояснень та з порушенням строків накладення дисциплінарного стягнення, які сплинули 14 січня 2016 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: змінити в наказі ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-517/п формулювання причини його звільнення - замість слів "за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України" вказати "за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року"; змінити в його трудовій книжці запис під порядковим номером 32, а саме: замість "звільнено за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України" записати "за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року".
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2017 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. позов задоволено частково. Змінено формулювання причин та підстав звільнення ОСОБА_1 згідно з наказом ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-517/п, а саме: звільнення "за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України" замінено на звільнення "за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року". Змінено формулювання причин та підстав звільнення ОСОБА_1 у трудовій книжці серії НОМЕР_1, а саме: у записі під порядковим номером 32 слова "звільнено за прогул без поважних причин, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України" замінено на "звільнено за угодою сторін, пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України, з 13 грудня 2015 року". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин відбулося всупереч досягнутої сторонами домовленості про його звільнення за угодою сторін в останній день відпустки, що свідчить про поважність причин неявки працівника на роботу 14 грудня 2015 року, а також в наступні робочі дні до 18 квітня 2016 року включно. Дійшовши висновку про наявність підстав для зміни формулювання причин звільнення, суд вказав, що не наділений повноваженнями вносити зміни чи робити відповідні записи безпосередньо до оспорюваного наказу або трудової книжки, оскільки такі зміни вносяться органом, який видав наказ чи здійснив відповідний запис, в порядку виконання судового рішення.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" задоволено. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сам факт написання працівником заяви про звільнення за угодою сторін не є доказом погодження такої заяви роботодавцем та не покладає на власника обов`язку видати відповідний наказ. Надана позивачем копія заяви від 10 грудня 2015 року про його звільнення за угодою сторін не містить резолюції керівництва Підприємства та доказів її реєстрації у відділі кадрів. В матеріалах справи містяться складені працівниками ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль": акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі з невідомих причин за кожен робочий день з 14 грудня 2015 року по 18 квітня 2016 року включно; запити, адресовані позивачу та закладам охорони здоров`я; акт розслідування факту відсутності працівника на робочому місці, що свідчить про намагання власника встановити причини відсутності позивача на роботі та відібрати в нього письмові пояснення. За таких обставин невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Відповідач дав правову оцінку дисциплінарного проступку на підставі з`ясування всіх обставин його вчинення, у зв`язку з чим звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є законним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" виявило факт його відсутності на роботі 14 грудня 2015 року, а наказ про звільнення видало лише 18 квітня 2016 року. Зазначене свідчить про те, що дисціплінарне стягнення було застосоване власником поза межами встановленого статтею 148 КЗпП України місячного строку. Обставини справи, наведені у службовій записці тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" ОСОБА_3, повинні встановлюватися виключно шляхом його допиту як свідка, а не на підставі цієї записки. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження його відсутності на роботі без поважних причин. Апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.
У вересні 2017 року ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що позивача було звільнено з роботи за триваючі прогули, тому дисціплінарне стягнення було застосоване в межах встановленого статтею 148 КЗпП України місячного строку. Службова записка тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" ОСОБА_3 є письмовим доказом, який був оцінений апеляційним судом з дотриманням вимог процесуального закону. Сам факт написання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін не є доказом погодження такої заяви роботодавцем. Апеляційний суд обґрунтовано врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 травня 2018 року справу № 359/7299/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Судами встановлено, що з листопада 1994 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 01 жовтня 2014 року обіймав посаду виконувача обов`язків комерційного директора ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
З 10 по 13 грудня 2015 року позивач перебував у відпустці.
14 грудня 2015 року, а також в наступні робочі дні до 18 квітня 2016 року включно ОСОБА_1 не з`явився на роботу.
Наказом від 18 квітня 2016 року № 11-07/1-275/п ОСОБА_1 було звільнено з посади виконувача обов`язків комерційного директора ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.