Постанова
Іменем України
03 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 136/559/18
провадження № 61-10049св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке",
представник відповідача -Семибратова Тетяна Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке"на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, у складі судді Стадника С. І., від 11 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О.,від 17 квітня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" (далі - ТОВ "Прилуцьке") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0155), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. На підставі договору оренди землі від 12 березня 2014 року, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ "Прилуцьке", у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Прилуцьке" було зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки. Вказаний договір вона не підписувала.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд недійсним договір оренди землі від 12 березня 2014 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 Визнано недійсним договір оренди землі від 12 березня 2014 року, який укладено між ОСОБА_1 та ТОВ "Прилуцьке" про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0155), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди землі є недійсним у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладання, оскільки він вказаного договору не підписував, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Суд апеляційної також надав оцінку доводам апелянта та вказав, що позивач звернувся до суду з цим позовом умежах строку позовної давності, оскільки заявниця дізналась про існування спірного договору оренди землі у травні 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2019 року ТОВ "Прилуцьке" подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи, не надано належної правової оцінки іншим доказам, окрім висновку судової почеркознавчої експертизи, якими підтверджено отримання позивачем орендної плати за спірну земельну ділянку з 2014 року. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Суди не врахували, що позивач не мала жодних об`єктивних перешкод довідатися про наявність договору оренди землі з часу його укладення, як власник земельної ділянки могла і повинна була довідатись про порушення своїх прав, оскільки частина перша статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
У вересні 2019 року товариством з обмеженою відповідальністю "СХК "Вінницька промислова група" (далі - ТОВ "СХК "Вінницька промислова група") направлено до суду касаційної інстанції клопотання про заміну сторони правонаступником.
Клопотання мотивовано тим, що 29 серпня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 11561120033000515 про припинення ТОВ "Прилуцьке" за рішенням засновників, а заявник, ТОВ "СХК "Вінницька промислова група", є правонаступником всіх прав і обов`язків ТОВ "Прилуцьке".
Посилаючись на викладене, ТОВ "СХК "Вінницька промислова група" просило залучити його до участі у справі, як правонаступника ТОВ "Прилуцьке".
Статтею 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи те, що ТОВ "СХК "Вінницька промислова група" набуло всіх прав і обов`язків ТОВ "Прилуцьке", заявлене клопотання підлягає до задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0155), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується державним актом серії ВН № 202576 про право власності на земельну ділянку від 01 лютого 2006 року.
12 березня 2014 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Прилуцьке" договір оренди землі, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. На підставі зазначеного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Прилуцьке" було зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0522284000:04:000:0155 строком на 5 років.
ОСОБА_1 стверджувала, що про існування вказаного правочину дізналася після того, як у травні 2017 року отримала від ТОВ "Прилуцьке" матеріали реєстраційної справи.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-юридична фірма Соломон" №059/18 від 09 листопада 2018 року підпис у графі "Орендодавець" оспорюваного договору оренди землі від 12 березня 2014 року виконаний не самою ОСОБА_1, а іншою особою, з деяким наслідуванням її справжнього підпису.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.