Постанова
Іменем України
02 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 702/348/18
провадження № 51-3076км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Луганського Ю.М., Фоміна С.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Барашкіної І.О.,
прокурора Ковальчука О.С.,
захисника Домачука В.А.,
засудженої ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250000000362, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Драбове-Борятинське Драбівського р-ну Черкаської обл., зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Прийнято відмову потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 від цивільного позову та провадження закрито в частині цивільних позовів.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 12 жовтня 2017 року приблизно о 15 годині 00 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "ВАЗ 21043" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та рухаючись на вул. Перемоги в с. Івахни Монастирищенського р-ну Черкаської обл. у напрямку смт Цибулів зі швидкістю близько 100 км/год, грубо порушуючи вимоги пп. б п. 2.3, пп. а п. 2.9, пунктів 12.4 та 13.1 Правил дорожнього руху, на нерегульованому перехресті з вулицями Лесі Українки та Маяковського допустила зіткнення зазначеного автомобіля із задньою частиною кузова автомобіля "ВАЗ 2107" (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_4
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажирам автомобіля "ВАЗ 2107" (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) було заподіяно: ОСОБА_6 - тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили її смерть; ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
Апеляційний суд Черкаської області 22 березня 2019 року вирок суду першої інстанції скасував в частині призначення покарання та постановив новий, яким ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Постановлено вважати правильним посилання в мотивувальній та резолютивній частинах вироку Монастирищенського районного суду Черкаської області від 01 листопада 2018 року про стягнення в провадженні процесуальних витрат. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, просить вирок суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Доводить, що апеляційний суд, у свою чергу, хоча і скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання і постановив свій вирок без застосування положень ст. 75 КК, проте неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність у частині основоположних засад призначення покарання, не повною мірою врахував ступінь тяжкості скоєного нею злочину, дані про її особу і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК, яке, на думку прокурора, є явно несправедливим через м`якість.
Захисник у своїх запереченнях, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги прокурора, просить залишити її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні не підтримав вимог касаційної скарги, висловив міркування про відсутність підстав для її задоволення і призначення засудженій більш суворого покарання.
Під час касаційного розгляду захисник посилався на законність оскаржуваного вироку та вважав, що підстав для задоволення касаційної скарги прокурора немає.
Засуджена в судовому засіданні підтримала доводи захисника і просила залишити вирок апеляційного суду без змін.
Іншим учасникам судового провадженнябуло належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який її засуджено, та правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується доводів у касаційній скарзі прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, то вони є необґрунтованими.
Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.